Українці почали дистанціюватись від війни?

Зіваки й рукоплескальники – одне з породжень цієї війни.

Навіть якщо свої збивають свій же байрактар – зіваки будуть ваукати, присвистувати, аплодувати, кричати «супер, класно, yes», захоплено фільмувати момент збиття й незворушно прогулюватися прямо попід безпілотником, який падає неподалік, охоплений полум’ям.

Прийшовши домів, ця сама порода людей щедро полайкає аналіз про «байрактарів у ворога лишилося на 2-3 тижні» й заспокоїться в родинному колі. Зіваки стоп’ятсот разів перепоширюватимуть відео з кремлівськими дронами й прицмокуватимуть від видовища. Головне – щоб було візуально захопливо. Бажано як у кіно.

Із фази переляку – до фази фаталізму. Зазвичай такий шлях проходить будь-який стрес, пов’язаний із прямою небезпекою для людини. З позиції безпечного спостерігача горілиць милуватися падінням підстреленого апарату просто над головою – рано чи пізно перманентна загроженість виродиться ось у це.

Дистанціювання від страхів війни через збайдужіння до них – одне з неминучих породжень кожної війни. Рецептів тут нема. Є лише здоровий глузд не плескати в долоньки, коли щось палаюче падає на сусідню вулицю.