Прославляючи «кіборгів», наша держава другою рукою активно подає набої пореченкову

Кожен день приносить нове приниження тієї самої Гідності, якої була революція. То ми купуємо вугілля в Росії, щоб ахметовським теплоелектростанціям було вигідніше. То ми платимо Росії мільярди за газ. То ми вже ведемо переговори про те, http://glavcom.ua/articles/23908.html щоб купувати вугілля в молодих воюющіх республік і казацкіх вольніц Лугандонії. Прославляючи подвиг «кіборгів», наша держава другою рукою активно подає набої пореченкову.

І робиться це з єдиною метою – щоб якомога більше людей могли якомога довше жити так, ніби в Україні немає війни.

Мотиви зрозумілі. Якщо змусити цих людей вийти з зони комфорту, вони негайно організують який-небудь «комунальний майдан». А на найближчих виборах дружно проголосують за українського Іванішвілі, який ітиме під переконливими гаслами нададагаварівацца, підвищення пенсій і реінтеграції окупованих частин України в межах Митного Союзу.

Раціонально, але згубно в перспективі, бо воли будуть ревти, вимагаючи завжди повних ясел і все більше звикаючи до того, що війна їх не стосується й відбувається невідомо за чий рахунок. А люди, які воюють і помагають фронту, будуть закономірно демотивуватися. Неохота воювати без бронежилета з автоматом часів другої світової війни за людей, які голосують за дарта вейдера або вимагають від держави виділити гроші на сабантуй «спілки письменників».

Мені здається, не конче переконувати всіх совковиборців – достатньо було б якоїсь відносної більшості в істеблішменті та медіа, яка би сама усвідомила й іншим допомогла пояснити, що головний пріоритет – війна, далі виживання, далі перебудова економіки та системи державного управління («реформи»), і що через це всі будуть їсти менше, бухати менше, рідше їздити на таксі, не куплять своїй дочці на весілля золоті прикраси і так далі. Але при цьому за казнокрадство рубаються руки, Ахметов замість російського антрациту палить кізяки, а з Росією наша влада поводиться як із агресором, а не як із стратегічним партнером.

Я, в принципі, розраховував, що після виборів так і буде, тому особливо не кіпішував. Але гідність щось не прорізається.