Наше ототожнення себе з «руссю» дуже вигідне росіянам

Вигадуючи ідеологему «русский мир», росіяни мали на увазі те, що в нас позначається словом «руський», себто той, що стосується Русі. Вони також воліли б, щоб ми називали «Русскую православную церковь» руською, а не російською. В нас є достатньо адептів «повернення назви Русь», які повторюють, як на мене, шкідливі та невчасні тези про те, що Україна – це справжня Русь, а Росія – це мокша-залісся-і так далі. 

Наше ототожнення себе з «руссю» і визнання, що існує якась «руськість», дуже вигідне росіянам – вони цю «руськість» також охоче пропагують і звеличують. Мовляв, усі ці непорозуміння минуть, а Русь у складі Росії, Білорусі та України зі своїм особливим шляхом (який прокладає Москва на правах старшої сестрички) залишиться. Тому, як на мене, «Русь» має залишатись у підручниках історії, а сперечатися за неї з Росією – так само мудро, як претендувати на Кубань під тим приводом, що тамтешні росіяни-путінофіли теж вимовляють фрикативне [г] та скількись поколінь тому були українцями. 

Багато разів повторений «рускімір» втрачає своє значення, а воно важливе: це умовна частина світу, центром якої є Росія – релігійним, мовним, культурним, економічним, політичним і так далі. Хоч як зверхньо-знущально звучить транслітероване чи відтворене в оригіналі словосполучення «русский мир», а я б волів, аби люди писали українською: «російський світ».