Окуповані території. Референдум про капітуляцію?

Я думаю про це щоразу, коли чую заклики українських депутатів відокремити окуповані території. Цього літа з подібною ініціативою виступав Віктор Балога, а на початку осені естафету підхопила Вікторія Сюмар. Щоразу підбираються лише самі «благі» аргументи для цього кроку. І в повній відповідності з прислів'ям всі вони здатні привести прямо в пекло.

Формально ініціатори референдумів говорять про те, що Україна втомилася від окупованих територій. Що їх реінтеграція здатна поховати соціальний консенсус, який намітився у країні. Що відмова від сходу і півострова знову подарує Україні цілісність державного кордону і можливість зближення з міжнародними організаціями. Що ніхто не зможе пояснювати низькі темпи євроінтеграції замороженими конфліктами і територіальними претензіями.

Але реально всі ці аргументи не варті виїденого яйця. Тому що вони не вирішують українські проблеми, а навпаки ‒ лише посилюють їх.

Головний суб'єкт всіх українських проблем ‒ це не наявність проросійських настроїв у низці областей. Головна проблема ‒ це Кремль, який останні три роки активно намагається знищити український суверенітет. До того часу, поки у московських кабінетах сидітимуть люди, переконані у своєму праві вважати сусідню країну своєю колонією, спроби дестабілізації України триватимуть.

І саме тому санкції ‒ нехай навіть у їхньому нинішньому порівняно «вегетаріанському» режимі ‒ критично важливі для Києва. Просто тому, що вони скорочують кількість ресурсів, які перебувають у розпорядженні Москви. Так, Захід не готовий йти на повну заморозку іноземних активів Кремля або, скажімо, торгове ембарго ‒ як це було у випадку з режимом Слободана Мілошевича. Але навіть нинішні обмеження на кредитування або передачу технологій теж змушують Кремль порівнювати свої зовнішньополітичні бажання з можливостями.

Будь-який референдум про ампутацію сходу або Криму приведе до знищення підстав для цього санкційного тиску. Тому що в подібному разі Україна сама визнає, що у неї немає територіальних суперечок із Росією. Що Донбас не окупований Росією, а відокремлений від решти країни відповідно до бажання самих громадян України. Що кримчани не стали заручниками анексії, а «самі вибрали своє майбутнє».

Якщо провести подібний референдум, то Київ позбудеться своїх козирів, а Москва не втратить зовсім нічого. Навпаки, вона зможе почати новий етап дестабілізації в інших регіонах сусідньої країни.

Все вищесказане зовсім не означає, що Київ має погоджуватися на будь-який сценарій повернення контролю над Донбасом. Навпаки, якщо кон'юнктура переговорів не влаштовує Україну, вона цілком може піти на сценарій «заморожування» конфлікту: коли агресор продовжує нести відповідальність за зроблене, але втрати потерпілої сторони не збільшуються. Але для всього цього зовсім не обов'язково офіційно відмовлятися від територій. Навпаки, ‒ досить лише затягувати переговорний процес настільки, наскільки це буде потрібно.

Так, можна зрозуміти тих, хто говорить, що країна втомилася від війни. Але будьмо реалістами ‒ ключі від миру знаходяться не у Києва, вони у Москви. Україна має лише один сценарій, який здатний одномоментно подарувати стійкий мир. Цей сценарій ‒ капітуляція. І якщо він нас не влаштовує, то пора звикнути до того, що легких рішень чекати не варто.