«Консультації» щодо капітуляції

Пам'ятаєте відоме «як важливо бути серйозним»? На тлі шаленого сплеску емоцій навколо ідеї створення так званої «консультативної ради», здається, всі вже зробили для себе політичні чи емоційні (а часто це одне й те саме) висновки. Тут усе або майже все сказано. Тому цей текст про те, чого, на перший погляд, не бачать непрофесіонали, але відсутність професійної аргументації відкриває простір для маніпуляцій.

У кожній професії є специфічні вміння, володіння якими вважається найвищим пілотажем і мірилом успіху людини як професіонала. У дипломатії — це вміння вести переговори та формулювати й узгоджувати міжнародні документи, — на дипломатичному сленгу так званий драфтінг. Обидві ці якості незамінні під час вирішення будь-яких міжнародних питань, та й не тільки міжнародних. Зазвичай під час підготовки письмових міжнародних домовленостей, навіть якщо вони не є юридично-зобов'язуючими, делегації борються за кожне слово, кожен параграф, використовують посилання на цілі фрази в попередньо узгоджених документах — так званий agreed language, погоджена мова. За необхідності, учасники намагаються розмити формулювання, щоб залишити собі поле для маневру. Інколи формулюють таким чином, що «констатують те, що ні про що не домовлено». Все це робиться невипадково, адже в міжнародних відносинах не існує важливих і другорядних документів, особливо коли йдеться про питання війни і миру. Тут кожне слово, кожен вислів може бути використаний противником проти тебе і бути визначальним для майбутнього цілих країн. Важлива не тільки фіксація домовленостей, а й інтерпретація їх учасниками.

Наприклад, є величезна різниця між словосполученнями «ситуація в та навколо України» або «ситуація на Донбасі» та «конфлікт в Україні» — термін, який уперше з'явився в документі за результатами Паризького саміту 2019 року. Було очевидно, що РФ одразу ж використає це, наголошуючи, що Україна нарешті, фактично, визнала внутрішній характер конфлікту, і йдеться про громадянську війну. Інший приклад стосується пункту 2 цих-таки паризьких підсумків, де несподівано «правові аспекти Закону про особливості порядку місцевого самоврядування» перетворилися наступного дня на сайті Офісу президента на «правові аспекти особливого порядку місцевого самоврядування». Нам це пояснили помилкою в перекладі, хоча професіоналам було очевидно, що у першому випадку йшлося про продовження Закону та, максимум, імплементацію формули Штайнмаєра, причому без жодного визначення, яким чином, залишаючи простір для дій та інтерпретацій. Тоді як у другому — ми одним махом брали на себе зобов'язання вирішити до наступного саміту всі питання, пов'язані з особливим статусом. А це, на додачу до формули, — питання мовні, внутрішньої безпеки, економічних зв'язків тощо — все, що записано в Законі й потребує ухвалення спеціального вторинного законодавства. Очевидно, що таке законодавство може не те що ухвалюватися, а й навіть обговорюватися тільки із законно обраними легітимними представниками Донбасу. Таким чином, як бачите, зникнення чи поява в тексті міжнародних домовленостей одного слова може змінити весь сенс і всю послідовність того, що обговорюється. 

Тепер щодо так званої консультативної ради. Вже багато сказано, зокрема і мною, про основні загрози від її створення: фактичне визнання бойовиків, проведення з ними прямих переговорів, як наслідок — фіксація внутрішнього характеру конфлікту, а не зовнішньої агресії, переведення РФ у статус посередника, загроза санкційному режиму та нашим справам у міжнародних судах. Усе це абсолютно реально й очевидно. Тим, хто намагається стверджувати, що нічого особливого не відбувається, спробую пояснити, чому консультативна рада, в разі її створення, стане саме окремим формалізованим форматом, яким, до речі, мінський майданчик не є.

Отож, подивіться на зобов'язання за результатами останньої ТКГ в Мінську розробити регламент і процедури роботи консультативної ради. Наскільки це важливо для Москви, свідчить той факт, що про регламент і процедури йдеться аж у двох (!) пунктах — 5 і 11 — відповідного рішення ТКГ. І це зовсім не випадково. Всі ці роки РФ намагалася затвердили регламент роботи ТКГ і навіть розробила проєкт відповідного документа. Вона наполягала на веденні звукозапису і стенограм кожного засідання, складанні протоколів за його результатами, їх візуванні учасниками. Всі узгоджені в робочих підгрупах проєкти рішень мали бути підписані ТКГ разом із представниками ОРДЛО. Проєкти законів, опрацьовані у підгрупах, мали парафуватися, тобто, нормальною недипломатичною мовою, — візуватися Україною, РФ, ОБСЄ та ОРДЛО.

Але найцікавішою була пропозиція росіян, щоб закони, які стосувалися імплементації Мінських домовленостей і які мала ухвалювати українська влада, точно відповідали погодженим у рамках ТКГ. Тобто Росія хотіла давати Верховній Раді України завдання приймати закони, погоджені з нею і — більше того — завізовані представниками своїх окупаційних адміністрацій для фіксації логіки внутрішнього конфлікту. У разі зміни українським парламентом текстів Росія хотіла тлумачити це як порушення Мінських домовленостей. Звісно, ми ніколи не погоджувалися на формалізацію діяльності ТКГ шляхом ухвалення її регламенту, і це навіть усерйоз не обговорювалося. Ми чітко розуміли, чим це все загрожує. Як бачимо, ці небезпечні ідеї не просто залишилися актуальними, а проштовхуються знову. Незважаючи на те, що зараз ідеться про регламент діяльності консультативної ради, а не ТКГ, я впевнений: російські підходи до підготовки цього документа будуть схожі. Його ухвалення буде остаточним, і головне — безповоротним програшом, точкою неповернення у визначенні того, що, власне, відбувається в Донбасі. Україна формалізує діалог з окупаційними адміністраціями і потрапить у примітивну пастку, розставлену Кремлем.

Необхідність регламентувати роботу консультативного органу з дорадчими функціями неможливо пояснити, як і доцільність створення самої ради. В нас уже є ТКГ і підгрупи. Якщо ідея в тому, щоб «завести» туди ВПО, то це наше право, і для цього не треба створювати нові формалізовані інституції, які суперечать інтересам України. Щодо необхідності обговорення питань, які стосуються місцевих виборів, із представниками ОРДЛО відповідно до пункту 12 Комплексу заходів, — то свого часу модальності виборів уже обговорювалися в політичній підгрупі ТКГ. Хто й що заважає це продовжувати далі? Оскільки розмова там «не пішла», з ініціативи Німеччини, цю дискусію було перенесено в Нормандський формат. Берлін виходив із того, що домовлятися треба з тими, хто приймає реальні рішення, тобто з Кремлем, а не його маріонетками. А якщо треба виконати пункт 12, то це може й має зробити Москва, окупаційні адміністрації їй повністю підконтрольні. Пам'ятаєте, скільки знадобилося Суркову, щоб отримати підписи Плотницького і Захарченка під Комплексом заходів у Мінську? Правильно, 10 хвилин. Відтоді нічого не змінилося. Але може змінитися все, якщо ми створимо новий формат прямого діалогу з окупаційними адміністраціями.

І насамкінець: подивіться, якою важливою для Росії буде ця перемога саме тепер. Пандемія коронавірусу — ідеальний час для сплесків емоцій та поляризації суспільства в Україні.

Російські лобісти співають по Європі пісні про необхідність скасування санкцій на тлі пандемії коронавірусу, Росія загнала себе в глухий кут грою навколо цін на нафту, темп і сенс ухвалення конституційних поправок у РФ втрачені. Після пандемії Росія вистрибне з-під себе, щоб змінити характер відносин із ЄС та його членами, це життєво важливо для неї. Ціною цього має бути початок підготовки реінтеграції Донбасу за безумовного і першочергового виконання РФ всіх безпекових умов та з обов'язковим скасуванням указів про видачу паспортів громадянам України, а не капітуляція України через визнання внутрішнього конфлікту, яку вже не вдасться «відіграти» назад. Тут критично важливо «бути серйозним».