Військові - люди, які знаходять найпростіші виходи із найскладніших ситуацій
Теперішня війна характерна тим, що увібрала в себе напівзрілих людей із різних мирних середовищ, а повернула туди ж цілком зрілих
На першому курсі університету нам, сімнадцятирічним випускникам міських шкіл, для яких вступ в університет був першим усвідомленим вибором – незважаючи на те, чи він був власним, чи вибором вибору батьків – одногрупники, які стали студентами після служби у війську, здавалися людьми іншої породи. Вони були грубуваті, тупуваті, нахабні, цинічні і заражені якимось уніфікованим несмішним гумором. Ми, приписуючи ці властивості їхньому перебуванню у армії, не враховували кількох важливих чинників. Перше, що ці хлопці були не міськими. Друге, що вони були принаймні на три роки старшими. І третє – що серйозні чоловіки схильні абсолютизувати свій небуденний досвід, керуючись його обмеженнями ще довгий час.
Коли ж ми самі відслужили два роки у війську між першим і другим курсом, то побачили, наскільки ми стали кращими за той час, поки нас не було. Нам дійсно допоміг неплановий досвід. Однак він виявився зовсім інакшої дії. У нас домінували не знання про армію і так зване справжнє життя, а передовсім досвід самого себе у різних умовах. Ми зрозуміли, що тільки у самопізнанні є то спільне, що може служити основою для єдності. Адже кожен, хто був у війську хоч трохи критичним і уважним, пересвідчився, що головною ознакою армійської служби є її атомарність. Тобто майже все, що відбувається, залежить від дуже конкретного місця, де все відбувається. Відповідно, бути добрим військовим означає не так знати ситуації і обставини, як вивчити себе у різних ситуаціях і обставинах.
В кожному разі, саме із нашого призову після повернення до університету почалася студентська революція. І почалася вона з відмови відвідувати військову кафедру. Без попереднього армійського досвіду ми цього, правдоподібно, зробити не змогли би.
Потім, коли і українська армія, і поняття про службу і солдатськість все більше деградувало або, в кращому разі, переставали бути чимось актуальним, я ще довго користувався такими критеріями оцінки різних людей, як здатність бути вояком. Очевидно, що ця здатність передбачає дуже різні властивості, часом взаємовиключні, але насправді завжди йдеться про одне – знання того, яким ти можеш бути в разі чого, і твереза оцінка своїх здатностей. Із вояками ставало щораз гірше.
Але війна відкрила шлюзи. За останні роки тих, котрі служили, стало дуже багато. І виявилося, що, попри все, інше війна проявила несподівано велику кількість справжніх вояків. Звичайно, що навіть така складна і химерна війна потребувала на службу собі мас людей, які, незважаючи на воєнний досвід, добрими солдатами не стали. Які знають, що таке війна, але не розуміють себе у цій війні.
Але попри всіх випадкових, всіх нещасних, всіх вимушених, всіх потерпілих, всіх буйних, всіх безтямних, всіх тупих, жадібних, хитрих, корисливих і темних чотири роки атомарної служби під час небаченої гібридної війни виявили і скристалізували певну касту вояків, якої ще в Україні не було. І кожен день війни працює на те, щоби до цієї касти додавалися нові люди. І це вже є феноменом, який неможливо не враховувати, говорячи про українське майбутнє. Ніхто не знає, скільки у цій мережі має назбиратися одиниць, щоби їхня кількість стала критичною. Ніхто не знає, яку роль відіграє їхня кастова доктрина у рішеннях і діях найближчим часом. Але без їхнього впливу тепер уже мало що значне зможе відбутися. І йдеться не про всілякі ветеранські організації, про потреби, прохання і вимоги, навіть не про героїзацію.
Каста добрих солдатів, які крім того, що знають себе, знають ще й один одного, тим і сильна, що керується певним чітким кодексом, який підсумовує усі атомарні досвіди. А поведінковий кодекс у нашому дифузному суспільстві є такою рідкістю, що не може не перетворитися на ядро кристалізації.
Теперішня війна характерна тим, що увібрала в себе напівзрілих людей із різних мирних середовищ, а повернула туди ж цілком зрілих. Тому добрі солдати є вже майже скрізь. А ще одною ознакою військових є те, що вони знаходять найпростіші виходи із найскладніших ситуацій. Навіть тоді, коли це виводить на ще складніший рівень.