Орбан та Ердоган: «какая разніца»? Чому Трамп має рацію

Під час передвиборчої промови у понеділок у Нью-Гемпширі екс-президент і можливий наступний кандидат від республіканців у президенти США Дональд Трамп переплутав Віктора Орбана з Реджепом Таїпом Ердоганом: прем’єра Угорщини він назвав лідером Туреччини («Весь світ вибухає. Ви знаєте, для мене велика честь – є така людина, Віктор Орбан, хтось коли-небудь чув про нього? Він, напевно, один із найсильніших лідерів у світі. Він лідер Туреччини», – сказав колишній президент США.)

Чи то була обмовка Трампа, чи то помилка – не має особливого значення. Хоча можна припустити, що для «підтоптаного мачо» Дональда «Орбан та Ердоган» навіть звучать подібно. Можливо, це було зроблено ним і цілком спеціально, ба навіть – прописано його спічрайтерами. Бо головне ж – привернути до себе увагу, навіть у такий спосіб!

Але якщо замислитися, то чи так вже і помилився Трамп? І дійсно, чи можемо ми бачити якісь суттєві відмінності між цими двома величними лідерами сучасної «великої Європи» (бо ж Туреччина в силу певних причин свого часу таки залишилася в Європі, хоча й на незначному клаптику європейського узбережжя поблизу Стамбула), а також двома лідерами країн – повноважних членів Північноатлантичного Альянсу (причому Туреччина ще й має величезний стаж свого там перебування)?

По-перше, обидва страждають від фантомних болів (за наслідками «операцій», проведених приблизно в один і той же час – після Першої світової війни і встановлення нового світового порядку Версальсько-Вашингтонською системою), які передалися цим керманичам у спадок навіть через покоління.

Один – від ліквідації Османської Порти і суттєвої резекції її обшарів до розмірів сучасної Туреччини, інший від нереалізації проєкту Великої Угорщини після розпаду Австро-Угорської імперії і потрапляння великих компактних частин угорського населення під оруду інших держав. І усіма своїми діями, словами і намірами вони підкреслюють потребу в той чи інший спосіб повернути історію назад або ж спробувати її переписати…

По-друге, обидва вважають і усіляко демонструють себе як сильних, впевнених і незалежних лідерів сучасного світу. Підставою для цього, до речі, є цілком прийнятна демократична процедура виборів, за результатами яких вони і обіймають свої посади абсолютно легітимно! Проявом цього є їхня часто відмінна позиція на ключові події сучасності. Також вони часто діють всупереч інтересам більшості тих організацій, членами яких вони є (ЄС і НАТО).

По-третє, часто є доволі схожою їхня позиція щодо російської агресії в Україні, необхідності встановлення справедливого миру і покарання агресора. Принаймні, обидва не припинили своїх контактів із Москвою, ба навіть самим Путіним – причому і безпосередніх (Ердоган сам їздив у Сочі до нього у вересні, а Орбан зустрівся з ним нещодавно у Пекіні на Форумі міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях», куди приїхав ледве не один від ЄС). Так, є нюанси. І звісно, деякі словесні пасажі Орбана навіть перевершують Ердогана! Хоча ми не знаємо, як би за цих обставин поводився президент Туреччини, якби вона була членом ЄС.

По-четверте, практично суголосною була позиція Орбана і Ердогана щодо можливого вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. І в контексті надання такого права останній, то тут Анкара навіть випередила Будапешт. Ердоган вже підписав Протокол про вступ Швеції до НАТО і надіслав його на розгляд парламенту Туреччини. А Орбан не так давно пояснював непоспіх Угорщини з ратифікуванням вступу Швеції до НАТО тим, що, мовляв, «безпеці Швеції нічого не загрожує».

Але для недоімпічментованого і ще далеко не єдиного республіканського кандидата в президенти США Орбан і Ердоган за своєю сутністю є однаковими – у своєму протиставленні об’єднаній Європі, західному світу, певному ціннісному набору. Нетиповими харизматами з протодемократичних нетрів. Яким, зрештою, є і сам Трамп.