Путінізм натиснув «ядерну кнопку» самознищення

Все наполегливіше путінізм визначають сучасним різновидом тоталітаризму поряд із фашизмом, нацизмом, комунізмом. Мовиться про вождистський державний режим з опертям на імперську шовіністичну ідеологію (рашизм) і загарбницькі війни з масовими жертвами.

Відповідно до наказу Володимира Путіна на світанку 24 лютого російські війська вторглися в Україну після нещадного бомбардування крилатими і балістичними ракетами. У Москві запланували підкорити спантеличений Київ у лічені години. Військово-політична верхівка Росії не очікувала зовсім тотального спротиву, заздалегідь деморалізувавши себе вигадками про «неспроможну державу» чи «штучну країну».

Десятиліттями годуючи проституйовану «п’яту колону», кремлівські небожителі бачили Україну не самодостатньою, не нацією загалом, а нікчемним натовпом колаборантів

Насправді ж держава і суспільство виявилися інституційно здатними зупинити російську агресію. Резонно кажуть, що для України це всенародна війна за незалежність, а для колективного Заходу – гібридна Третя світова, гарячої фази якої там уникають превентивними інструментами.

Нині Україна воістину в огні, ставши героїчним форпостом західної цивілізації. Вісім десятиліть – від 1944-го – вона не переживала таких нищівних руйнувань. Україна не здається, непохитна в самообороні, здатна на контрудари. Попри апокаліптичні припущення й прогнози, що доти плодилися. Пригадується схоже розвідувальне пророцтво на початку серпня 1991-го, що СРСР протримається щонайменше зо два десятиліття. Посипався за три тижні.

Зазнаючи величезних військових й економічних втрат у неспровокованій та невиправданій війні проти України, ворог ірраціонально, завзято й прискорено спалює накопичені ресурси і резерви. Поки що в Росії до Путіна прихильна громадська думка. Та вона мінлива і в тоталітарних соціумах: зазвичай від любові до ненависті всього лише крок, до того ж, невеличкий, як у пізнаваного приземкуватого чоловічка за довжезним столом.

Тоталітаризму властиве інформаційно-психологічне поле паралельної реальності з казуїстичними кримінальними переслідуваннями незгодних

Путінізм не виняток. На порядку денному щоразу гостріше постають панічні протиріччя спорожнілого «холодильника» і побідоносного «телевізора». Соціально-економічна ситуація невтримно погіршується.

Доти Путіну легко вдавалася триматися в сідлі популізму. Тепер годувати віртуальними видовищами без доброго кусня хліба насущного вкрай сутужно і небезпечно. Хоч якби не ввижалися українські таємні лабораторії – бактеріологічні, хімічні чи ядерні.

Наразі в Росії посилили воєнну цензуру, яку проводить безпосередньо «Роскомнадзор» – Федеральна служба з нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій та масових комунікацій. Залишки відносно ліберальних медіа примусили до самоліквідації або вилучити об’єктивні публікації. Навіть спробували заблокувати у Вікіпедії статтю «Вторгнення Росії в Україну (2022)», що постійно оновлюється більш ніж ста мовами.

В освітні заклади Росії централізовано надіслали профілактичні методички для виправдальних лекцій з осудом антивоєнних акцій, котрі повсюдно в цій країні придушуються каральними структурами путінського режиму.

Для учнів 7-8 класів запропонували тему «Події в Україні», а для учнів 9-11 класів, студентів коледжів і педагогічних вишів – «Бесіду про важливе».

Свою альтернативну історію путіністи виклали мозаїкою зі словесної маячні.

Чим зараз промивають мізки «глибинного народу» – невибагливого масового споживача, що бідніє?

Найперше тим, що ведеться не війна з Україною, а спеціальна миротворча операція з демілітаризації та денацифікації «фашистської держави, створеної з однією метою – підкорення Росії». Раціональним мисленням цього не збагнути. Тому й серед учнів появилися дисиденти.

По-друге, путіністи вкотре заперечують плани окупації українських територій, проте публічно наголошують, що «Новоросія, Крим, Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ, Харків, Одеса та інші міста, області ніколи не мали відношення до української культури». Тобто все ж прагнуть окупації, безумовно, з концентраційними таборами і «розстрільними списками». Тут без ілюзій.

Вочевидь, у Кремлі планували не фінляндизацію України, а її петенізацію з принагідним підкоренням Молдови через підконтрольне Придністров’я. Не було складним завданням привезти в російському обозі не воскову, а живу копію Філіпа Петена і поселити в резиденції на кшталт курортного Віші, принаймні в прісно знаному маєтку в Межигір’ї під Києвом.

Для цього належало блискавично розгромити Україну і примусити її капітулювати. Аж ніяк не вдалося. Через те закономірним є повернення в активний обіг світової дипломатії призабутих понять: від ленд-лізу до плану Маршала. В історії доволі рідко трапляється те, що не має аналогів.

Внаслідок зростаючого санкційного тиску Російська Федерація бачиться не просто ізгоєм світової економіки і політики, а сировинною колонією Китаю або Венесуелою з ядерними боєголовками

Натомість для України вона направду стала екзистенційним ворогом, назавжди.

І не тільки для України. Долю всього світу вирішують українські солдати на лініях бойових зіткнень. Російська армія чисельна, але злиденна зовні та всередині. Вона слабко керована і небезпечна розмахом злочинних діянь.

Чи свідома того світова спільнота? Цілком. Резолюцію Генеральної асамблеї ООН «Агресія проти України» 2 березня підтримала 141 країна. У той же час для підрахунку прибічників Путіна вистачило пальців однієї руки. Об’єднані Нації вимагають від Російської Федерації «негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів». Чітко, категорично, незворотно.

Геополітична стратегія путінської Росії на очах розлітається в прах. Те, що в ній донедавна з бравадою проголошено, неможливо де-факто втілити військово-технічними засобами. За те, що вчора залишалося безкарним, наближається далеко не символічна відповідальність.

Щоденно Росія скоює в Україні чисельні воєнні злочини за геноцидним сценарієм. Нелюдське поводження, пограбування, умисне знищення мирного населення і цивільних об’єктів включно з лікарнями – не вичерпний перелік масових кримінальних діянь російських військовослужбовців зі встановленими прізвищами і доказами, що поповнюються.

Від 3 березня їх уже розслідує Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Також від 7 березня Міжнародний суд ООН розглядає позов України щодо звинувачень Росії в геноциді. Одночасно генеральний прокурор Німеччини почав розслідування воєнних злочинів Росії, скоєних на території України.

Діють офіційні веб-платформи для належного документування воєнних злочинів Російської Федерації в Україні, в тому числі проти прав людини, культурної спадщини, закладів освіти.

• Warcrimes
• Humanrights
• Culturecrimes
• Міністерство освіти України – мапа зруйнованих і пошкоджених закладів освіти

Як окремо наголошено в «Заяві глав держав та урядів ЄС щодо російської військової агресії проти України», що підписана у Версалі 10 березня, «Росія та її поплічниця Білорусь несуть повну відповідальність за цю загарбницьку війну, і винні будуть притягнуті до відповідальності за свої злочини, у тому числі за невибіркові напади на цивільне населення та цивільні об’єкти».

Ймовірність міжнародного судового процесу, подібного до Нюрнберзького, є очевидною

До речі, таку ініціативу Україна офіційно підтримала вустами свого міністра закордонних справ Дмитра Кулеби 6 березня.

Російсько-українська війна триває. Військове і політичне керівництво України ухвалює необхідні рішення: стратегічні, оперативні, тактичні. Звісно, найбільше важать удалі військово-технічні та логістичні кроки. Патріотична енергія десятків мільйонів громадян України виправдано спрямовується на прискорену економічну перебудову, на творення ефективної воєнної економіки.

Світова історія відвела сущим українцям героїчну роль – нації переможців. Доведено вже двома тижнями війни. Ворог не відступить, не зазнавши поразки. Грядуща перемога вимагає сильнішої згуртованості всієї України і монолітної єдності з усіма союзниками.