Нападають на опонентів, коли немає чим похвалитися

На Заході більшість кандидатів у президенти йдуть до виборців з історією власного успіху, який, у випадку перемоги, може стати частиною успіху країни.

В Україні більшість кандидатів йдуть до виборців з історією пояснень хто їм заважав чи заважає у житті, аби досягти результату.

Так, контрпропаганда існує і у західній політичній культурі, але там вона – вторинна.

Тоді як у нас – це основна теза виборчої риторики. Можливо, це тому, що український виборець краще сприймає емоційні плачі, а не позитив.

А може тому, що більшості кандидатів просто нема що розказати?