Байден та інші мусять спокутувати гріхи попередників
Не треба соромитися їм про це нагадувати
1 лютого добра нагода поговорити начистоту. Це день, як прийнято вважати, офіційного завершення «холодної війни». Того дня в 1992 році президенти США Джордж Буш-старший і Росії Борис Єльцин підписали у Кемп-Девіді спільну декларацію про нові відносини. Про нові, чуєте?
А скільки прекрасних слів у тому документі, починаючи з преамбули: «Після завершення цієї історичної зустрічі між американським Президентом і Президентом нової, демократичної Росії...» Історична зустріч», чуєте? «Нова, демократична Росія»! То що це виходить, сьогоднішня російська «опозиція» повторює старі мантри часів Єльцина? Але ж ми вже навчені і знаємо, що після Єльцина приходить Путін.
Але читаймо далі декларацію: «По-перше, Росія і США не розглядають одне одного як потенційних противників. Їхні відносини характеризуються віднині дружбою та партнерством, що грунтуються на взаємній довірі, повазі та спільній прихильності до демократії та економічної свободи».
Отак чорним по білому: «дружба, партнерство, прихильність до демократії...» Посміялися? Тоді продовжу: «По-друге, ми будемо домагатися усунення всіх залишків ворожості періоду «холодної війни...»
«По-третє, відкритість і терпимість повинні бути характерними рисами відносин між нашими народами та урядами...»
«По-п'яте, ми будемо докладати всіх зусиль для підтримки справи утвердження наших спільних демократичних цінностей, верховенства права, поваги до прав людини, включно з правами меншин, поваги кордонів, мирних перемін у всьому світі...»
«По-шосте, ми будемо спільно активно працювати з метою: попередження поширення зброї масового враження та пов'язаних з нею технологій... протидії тероризму, боротьби з торгівлею наркотиками...»
Мабуть, досить. Як мовиться, знайдіть десять відмінностей. Що ж, дорога до пекла справді вимощена добрими намірами.
А тепер про головне. США тоді повірили Росії. І весь світ повірив. Їм було вигідно повірити.
А Росії тільки того й треба було. Їй, що спільна декларація двох президентів, що Будапештський меморандум, що взагалі майже чотири сотні підписаних нею міжнародних документів, порушених агресією проти України.
Системна помилка демократичних країн полягає в тому, що вони міряють Росію по собі. А Росія апріорі не може бути демократичною. Ні державні інституції, ні партії, ні ЗМІ. Як у старому анекдоті: скільки не збирай, все одно завжди виходить автомат Калашникова.
Росія має конституцію, президента, парламент, партії – все начебто, як у людей. Але це імітатори, якраз і розраховані на те, щоб Росію у світі сприймали як нормальну країну. Скажу те, про що вже колись писав: Росія не просто авторитарна країна, а єдина в світі, де при владі перебувають спецслужби. Якщо порахувати представників спецслужб – від відставних генералів до стукачів – розкиданих по різних фракціях Держдуми, то це і буде найчисельніша депутатська група.
Усвідомлення цього має бути відправною точкою ставлення цивілізованого світу до Росії.
Діячі минулого дуже завинили перед Україною, перед власними народами. Вони дозволили Росії перетворитися на того монстра, яким вона постала сьогодні. Росію відгодовували «ніжками Буша», з нею торгували, обмінювалися різними делегаціями, запрошували на різні форуми.
Коли сьогодні якісь діячі на Заході вагаються, чи надавати Україні ту чи іншу зброю, ставлять якісь умови допомоги, заводять балачки про те, що Росії треба «зберегти обличчя», не соромтеся говорити їм правду: допомагати Україні вони мусять без попередніх умов, щоб зберегти власні обличчя, у деяких не надто привабливі.