Чи повинен Василь Биков відповідати за Лукашенка?

Міністерство освіти і науки України підтримало ініціативу Української асоціації викладачів зарубіжної літератури та інших громадських організацій стосовно вилучення зі шкільних програм творів письменників країни-агресора. Водночас у головах деяких активістів (з огляду на проросійську позицію режиму Лукашенка) зродилася ідея вилучити і передбачені навчальними програмами твори білоруських авторів. Спробую пояснити, чому цього не варто робити.

Спочатку кілька загальних міркувань. Білоруська література, на відміну від російської, ніколи не була літературою метрополії. Як і українська, вона – з усіма своїми плюсами та мінусами – була літературою колонії, літературою народу, поневоленого спочатку царською, а згодом радянською імперією.

Білоруська мова та література ніколи не зазіхали на суверенітет інших мов і літератур, ніколи не намагалися їх витіснити

Навпаки, покоління білоруських письменників, як і письменників українських, прагнули зберегти рідну мову, не дати їй розчинитися в тому «слов'янському», а насправді російськомовному морі, втопитися в якому закликав інші народи Пушкін.

В наших навчальних програмах білоруських авторів небагато, зате які! Як дипломат я кілька років як працював у Мінську, читаю білоруською, перекладаю білоруських поетів і якось, задовго до війни, надрукував у «Літературній Україні» велику добірку білоруської опозиційної поезії, обравши як назву рядок одного з авторів «Росію в серце впущу тільки в подобі кулі».

Думаю, ті хто обстоюють ідею вилучення з програм білоруських письменників, насправді погано знають їх або й не знають зовсім

Кого вилучити? Янку Купалу, життя якого урвалося 80 років тому внаслідок падіння зі сходів у московському готелі? З приводу трагічної смерті поета сперечаються досі. Що це було: вже не перша спроба самогубства чи вбивство, здійснене агентами НКВД?

Вилучити Василя Бикова, найвідомішого з непримиренних опонентів Лукашенка, вимушеного емігрувати з батьківщини, куди він повернувся за місяць до смерті. Я бачив велелюдний похорон Василя Бикова в Мінську під біло-червоно-білими прапорами у червні 2003 року. Похорон, що перетворився на масовий протест. Мертвий Василь Биков переміг: того дня Лукашенко забрався з Мінська геть. Придумав собі відрядження – чергове урочисте відкриття корівника чи чогось такого – бо не міг ні уникнути похорону, ні бути на ньому.

Вилучити щемкий і пророчий вірш «Бережи себе, Україно!» Сяргея Законнікова?

Край святий постає на руїнах,

Щоб на повні задихати груди...

Бережи себе,

Україно,

Іншої України не буде...

От і всі представлені в шкільних програмах білоруські письменники. Вилучити їх з програм було б у кращому випадку дурістю, в гіршому – провокацією. Обидва варіанти потішили б Лукашенка і його московських кураторів.