Головний меседж західним партнерам

Свята бувають національні та міжнародні. Скажімо, Франція і ще багато країн 21 червня відзначають Свято музики, а Німеччина (локально) – День сну. Але, здається, колективний Захід нарешті прокинувся і йому не до забав. Коли головний європейський дипломат Жозеп Боррель каже «виглядає так, що Путін хоче знищити Україну», ми розуміємо, що дійшло. І коли федеральний канцлер Олаф Шольц на зустрічі з німецькими промисловцями запевняє, що Німеччина допомагатиме Україні «стільки, скільки вона потребуватиме нашої підтримки», теж. З останніх заяв українського керівництва видно, що і воно відмовилося від ідеї зазирнути Путіну в очі.

Це добре, але треба розуміти одну важливу річ. Авторитарні країни на кшталт Росії мають перед демократичним ту перевагу, що рішення там ухвалюються практично одноосібно і не потребують тривалих узгоджень та схвалень. СРСР, крім економічного та політичного застою, припинив існування не в останню чергу тому, що тоді фантастично склався пасьянс: Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Іван-Павло ІІ...

В демократичних країнах час від часу відбуваються вибори, і картина може змінитися. І, умовно кажучи, замість Джо Байдена до влади може знову прийти Дональд Трамп, який недавно заявив, що замість дбати про безпеку України, США мали б краще дбати про безпеку в своїх школах.

Тому мусимо розуміти, що політичний ландшафт світу може змінюватися. А ще мусимо розуміти, що лідерам демократичних країн треба зважати на свій електорат і пояснювати йому, чому зростають ціни, чому треба обмежити споживання газу тощо. Російська пропаганда робитиме все можливе, розхитуючи ситуацію в різних країнах залежно від специфіки.

Тому задача української влади та українських ЗМІ пояснювати лідерам і громадськості країн-партнерів, що, витрачаючи кошти на озброєння України, на гуманітарну допомогу, на прийом біженців, сплачуючи більше, ніж донедавна, за якісь товари чи послуги, вони не марнують їх, а в такий спосіб оплачують страховий поліс, інвестують гроші у власну безпеку.