Історія кепкує з росіян

О, як епічно вони тікають сьогодні з Москви!

Утім, їм не звикати. Так само тікали вони в серпні 1382 року від війська золотоординського хана Тохтамиша. І у вересні 1812 року від Наполеона. І в жовтні 1941 року від німців. Останню подію адепти побєдобєсія замовчують, але ж було, було. От би військовим реконструкторам відтворити ту втечу:

«Знаменитою Володимиркою за царату ганяли до Сибіру революціонерів. Тепер більшовики самі бігли нею на схід. Я одразу визначив, яке начальство драпає: найвище у закордонних лімузинах з «кремлівськими» сигнальними ріжками, нижче в «емках», дрібніше в старих «газиках», а найдрібніше – в автобусах, машинах «швидкої допомоги», «М'ясо», «Хліб», «Московські котлети», в «чорних воронах», вантажівках, пожежних машинах. А рядові партійці бігли пішки тротуарами, узбіччями й трамвайними коліями, тягнучи валізи, лантухи, авоськи і заохочуючи особистим прикладом безпартійних», – згадував ту вікопомну втечу колишній московський десятикласник Лев Ларський.

Сьогодні кілометрові черги їхніх автівок вишикувалися на кордонах з Казахстаном, Грузією, Монголією...

Історія кепкує з росіян. Вони змушені проситися до казахів, яких недавно називали різними зневажливими словами і саме існування яких як нації дехто з російських можновладців ще недавно заперечував. Вони благально зазирають в очі грузинам, частину території яких недавно вкрали. Та найпікантніше виглядають валки їхніх машин на кордоні з Монголією. Який художник відтворить цю картину: «Московський улус Золотої орди повертається на історичну батьківщину»?

Вони не були проти війни. Досі війна їм не заважала. Вони тупо дивилися на неї в телевізорі. І не переймалися, поки гинули інші. Брудну справу за них завжди робили інші. А вони потім відпочивали в Абхазії та Криму. Їх не хвилювали вбиті українці, знищені будинки, школи, лікарні, як не хвилювали ще раніше вбиті молдавани, грузини, сирійці. І сьогодні чужі смерті їх не хвилюють. Дехто оголошує їх опозицією, борцями. Ця перелякана худоба не опозиція. Сьогодні вони рятують свої шкури.

Розумні країни їх не приймають. Не зовсім розумні відчиняють їм двері – хто в надії підзаробити, хто досі наївно вірить у «хороших» росіян. Розплата за сьогоднішню «гостинність» попереду, але ліберальні політики цього не розуміють.

Я теж вірю в «хороших» росіян – тих, які вже ніколи не нападуть на Україну. Їх дедалі більшає. Генштаб ЗСУ щодня оновлює цифри. За минулу добу їх побільшало на 400 і тепер 56700.