Пані посол, у нас війна, а не ситуація, що склалася
Відкритий лист послу Аргентинської Республіки в Україні Елені Летісії Мікусінскі
Гортаю сторінку посольства Аргентини в Україні.
22 червня – 30-річчя відкриття посольства Аргентинської Республіки в Україні. Цей напис на тлі фото будинку, де на сьомому поверсі розташоване посольство. Ні спільного знімку співробітників, ні світлини посла в робочому кабінеті на тлі прапора і короткого виступу з такої нагоди.
24 червня – ще одна картинка: цього разу плакат з нагоди Міжнародного дня жінок у дипломатії. Далі – інформація про те, що аргентинська стрічка «Брудна гра» взяла участь у кінофестивалі ЛГБТ+ тематики в Києві і перед її демонстрацією зачитали звернення посла Аргентини.
28 червня – картинка до Дня Конституції України. Остання інформація з'явилася один день тому.
29 червня у Національній філармонії України відбувся концерт до 30-річчя відкриття посольства Аргентини в Україні. На загальному знімку громадяни України, які працюють у посольстві за контрактом. Аргентинських дипломатів на чолі з послом немає.
Та головне інше: на сторінці посольства жодного слова про російську агресію, про війну.
Ні про підрив Каховської ГЕС, ні про загрозу для Запорізької атомної, ні про вивезення окупантами українських дітей – ні про що жодного слова. Але ж усе це відбувається в країні акредитації посольства. А будь-яке дипломатичне представництво в будь-якій державі повинно інформувати владу та громадськість своєї країни про всі значущі події, що відбуваються у країні перебування.
Це одна з головних задач кожної дипломатичної місії. Я зателефонував до посольства, і автовідповідач двома мовами – іспанською та українською – повідомив, що «з огляду на ситуацію, що склалася, посольство продовжує працювати дистанційно».
У нас не ситуація, що склалася, а війна, пані посол.
Я зателефонував, бо тоді ще не знав, що ви не в Києві. Тепер знаю. Навіть знаю, в якій саме європейській країні, що межує з Україною, ви перебуваєте.
Я не засуджую вас, але скажіть чесно: ви виїхали з Києва тому, що його обстрілює російська армія, чи ви вірите, нібито це українці майже 500 днів самі обстрілюють свою столицю й інші українські міста та села? Я в Києві, пані посол, і недавно в посольстві Іспанії зустрічався з двома іспанськими режисерами, які приїздили, щоб поставити з київськими студентами адаптований варіант драми Кальдерона. І був у посла, він на місці, тільки вікно в кабінеті затулене мішками з піском на випадок вибуху.
Я в Києві, пані посол, за тією ж адресою, куди ви посилали машину, коли попросили мене бути модератором відеоконференції з Марією Кодамою, вдовою Борхеса, і коли треба було записати інтерв'ю з нагоди 100-річчя визнання Аргентиною Української Народної Республіки.
Я в Києві, і маю до вас запитання. На жаль, поговорити не вдасться, тому запитую у такий спосіб – сподіваюсь, публікація до вас дійде.
28 червня в газеті «Noticias urbanas», що видається в Буенос-Айресі, вийшла стаття посла Росії в Аргентинській Республіці Дмітрія Феоктістова під назвою «Необхідно зупинити атаки київського режиму на цивільну інфраструктуру». Ось ця стаття.
Пані посол, ви теж вважаєте, що не держава-агресор Росія, а сама Україна знищує власну цивільну інфраструктуру? Якщо ні, ви мусите спростувати брехню російського посла, який хоче ошукати владу і громадськість вашої країни.
Це ваш прямий обов'язок як керівника дипломатичного представництва. Це ваш обов'язок перед пам'яттю президента Іполіто Ірігоєна, який 5 лютого 1918 року – єдиний глава держави на Американському континенті – підписав декрет про визнання УНР. Це ваш обов'язок перед тими вашими попередниками, завдяки яким Аргентина першою серед країн Латинської Америки 5 грудня 1991 року визнала Незалежну Україну.
Це ваш обов'язок перед пам'яттю вашої мами – сьогодні Україну плюндрують онуки тих, хто давно вивозили її, зовсім юну, в товарному вагоні до Сибіру. Мовчання про злочин є потуранням злочину, пані посол.