Терористи всіх країн, єднайтеся!

Шалений успіх російської дипломатії: офіційний Дамаск визнав «ДНР» та «ЛНР». Та ще й знайшов для цього прийняті у пристойному товаристві аргументи. «Виходячи зі спільної волі та бажання налагодити відносини в усіх сферах, Сирійська Арабська Республіка вирішила визнати незалежність і суверенітет «луганської народної республіки» та «донецької народної республіки». Отак чорним по білому і написано. Особливо зворушує оце «в усіх сферах», адже кожна зі сфер підпадає під певні кримінальні статті.

Пікантності «визнанню» надає та обставина, що на нього – другою після Росії – спромоглася країна, яка зусиллями свого керівництва перебуває в аж ніяк не почесному списку держав – спонсорів тероризму (Сирія, Іран, КНДР, Судан). І притому перебуває в ньому найдовше, від самого його започаткування у далекому 1979 році, тобто з часів ще лихої пам'яті Хафеза аль-Асада, батечка нинішнього правителя Башара. Росія ж, як відомо, кандидат на потрапляння до цього списку. Хоча, коли чесно, з неї, а не з Сирії, список цей слід було започатковувати.

Бо не було б Росії (а ще раніше її ж, але під псевдо СРСР), не було б і потворних режимів у інших країнах. Вони її виплодки. На початку радянської влади Москва плекала та гуртувала комуністичні партії. Згодом – країни так званого соціалістичного табору та комуністичні партії. Далі – так звані національно-визвольні рухи. А вже на нашій пам'яті – терористичні рухи в Латинській Америці, Африці, Азії та й Європі також. І відповідні режими, що з допомогою Росії приходили до влади. А все задля того, щоб збурювати світ, не давати йому нормально розвиватися. Бо така вже історична місія Росії в світі – бути улюбленим персонажем тамтешнього фольклору Бабою Ягою. Бо сучасна Росія вийшла не з гоголівської «Шинелі», а з шинелі Дзержинського, викроєної з випраного, але все одно заплямленого кров'ю фартуха Малюти Скуратова.

Щойно в ефірі каналу РТВ «Марті» (Маямі, США) я пояснював, що помиляється міністр оборони Латвії Артікс Пабрікс, який вважає, нібито Росія становитиме загрозу 5-10 років. Це поширена ілюзія. Насправді Росія становитиме загрозу, поки існуватиме.

Колись відомий київський російський письменник Віктор Некрасов написав оповідання про хлопчика, який, здається, сімнадцять разів дивився фільм «Чапаєв», щоразу сподіваючись, що Чапаєв випливе.

Не випливе. І не треба.