Українське прокляття багатовекторністю

Війна розставляє свої акценти. Україна усвідомлює, хто її друзі, хто вороги, хто просто цинічні спостерігачі. Усвідомлює ціною тисяч людських життів, поламаних людських доль, руйнувань.

Сьогодні очевидною є необхідність вступу до НАТО. Сьогодні говоримо про необхідність реальних гарантій безпеки від ядерних держав. Обговорюємо перспективи тристороннього військово-політичного альянсу України з Польщею та Великою Британією – формату, що склався на початку 2022 року задля протидії загрозам з боку Російської Федерації.

Гарантії безпеки – питання виживання для кожної країни, а надто України, яку Господь розмістив на стику Сходу й Заходу, та ще й по сусідству з Московією/Росією. І питання це не нове.

8 квітня (28 березня за старим стилем)1709 року було укладено інший тристоронній документ, покликаний гарантувати безпеку – Великобудищанський трактат між гетьманом Іваном Мазепою, кошовим отаманом Запорозької Січі Костем Гордієнком і шведським королем Карлом ХІІ. За умовами трактату, "шведський король брав Мазепу та Гордієнка зі своїм військом під опіку, гарантував забезпечення вольностей та безпеку від московської влади (принагідно зазначу, що ще раніше, 16 грудня 1708 року, ступивши з військом на українські терени, шведський король видав маніфест про прийняття гетьмана Івана Мазепи із його однодумцями під свій захист.

Таким чином, за тодішніх обставин, трактат від 8 квітня 1709 року можна вважати прообразом гарантій безпеки, яких Україна потребує сьогодні. Поразка в Полтавській битві перекреслила тоді ці перспективи.

Днями прочитав допис однієї авторки «Хмельницький уклав угоду з нелюдами, а Мазепі не дали виправити цю помилку: історія нічого не вчить». На жаль, усе набагато складніше.

Адже і Хмельницький робив спроби порозумітися не лише з Московією (згадаймо хоча б його супліку до польського короля від червня 1653 року, лист до хана Мехмет-Гірея від 29 жовтня 1654 року, договір із князем семигородським Юрієм Ракочієм від 7 вересня 1656 року і, нарешті, листи до шведського короля Карла Густава, датовані липнем і листопадом 1656 та січнем і червнем 1657).

Своєю чергою, Іван Мазепа так само не одразу, говорячи сучасною мовою, обрав західний вектор. Згадаймо, зокрема, що розлогому (з 33 пунктів) адресованому цареві доносу на Мазепу Василя Кочубея від 1708 року передував донос царям від 2 серпня1692 року самого Мазепи на ватажка антимосковського повстання і поборника вічного миру з Кримом Петра Петрика. Такою була тодішня багатовекторність...

У перше десятиріччя незалежності термін цей і саме явище характеризували зовнішню політику молодої держави. Не надто далекоглядні політики багатовекторністю навіть пишалися. Вочевидь, сподіваючись проскочити між краплинами і не змокнути. Можливо, то були наївність, ейфорія від самого усвідомлення незалежності.

Але синонім багатовекторності – невизначеність. А в цьому світі потрібна визначеність. Необхідно розуміти, хто друзі, хто вороги, а кому до нас байдуже. Сьогодні Україна усвідомлює це – ціною тисяч людських життів, поламаних людських доль, руйнувань.