Відколи читання українських книжок стало покаранням?

18 серпня Приморський районний суд м. Одеса розглянув угоду про визнання винуватості за обвинуваченням уродженця Республіки Молдова, громадянина України, який у мережі «Одноклассники» розповсюджував матеріали із закликом до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, а також до вчинення умисних дій з метою зміни меж території України.

Провину обвинуваченого в судовому засіданні було доведено, його умисні дії суд кваліфікував за частиною 2 статті 109 (передбачає позбавлення волі на строк до 3 років з конфіскацією або без конфіскації майна) та частиною 1 статті 110 (позбавлення волі на строк від 3 до 5 років з конфіскацією чи без) Кримінального кодексу України.

За місяць до судового засідання, 18 липня, прокурор Одеської обласної прокуратури уклав з обвинуваченим угоду про визнання винуватості, згідно з якою обвинувачений провину повністю визнав, і сторони (прокурор та обвинувачений) погодили призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна із подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Суд угоду про визнання винуватості затвердив, визначив випробувальний строк у 3 роки, конфіскував у обвинуваченого знаряддя злочинної діяльності, а ще встановив вимогу прочитати твори Сергія Плохія «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до Незалежності» та Романа Іваничука «Орда». 

Дещо раніше, 4 липня, в тому ж Приморському районному суді розглядалася інша справа – звинуваченого за тими ж статтями уродженця Казахстану, громадянина України, співробітника Одеського зоопарку. Ухвала суду практично не відрізнялася від уже наведеної. От тільки від винуватця вимагалося прочитати «Тигролови» Івана Багряного та «Жовтий князь» Василя Барки.

Як письменник я не можу зрозуміти, відколи це читання української літератури в Україні стало покаранням. Досі я вважав можливість читати згадані твори нашою перевагою над ворогом, нездатним їх прочитати.

В обох випадках рішення ухвалював один суддя – Віктор Михайлович Попревич. Тож, з'ясувавши для себе деякі моменти його суддівської біографії, я, здається, зрозумів його логіку. В 1992-2015 роках суддя Київського районного суду Донецької області. Свій дім у Донецьку прикрасив бюстами Леніна та Сталіна. У 2007-2014 роках усупереч закону писав офіційні рішення російською мовою, понад 2000 з них не оприлюднив.

2015 року суддя Попревич був переведений до Одеси, де «уславився» тим, що Громадською радою доброчесності був визнаний таким, який не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. А гучну «славу» здобув, коли засудив до 7 років позбавлення волі громадського активіста Сергія Стерненка та його побратима Руслана Демчука.

Погодьтеся, 7 років ув'язнення для українських патріотів – це не те саме, що випробувальний строк за заклики до повалення існуючого ладу під час війни.

Суддя Попревич був призначений на посаду указом тодішнього Президента України «Про переведення суддів» №82/2015 від 14 лютого 2015 року. Позбавити його посади можна теж указом Президента.

Маю запитання до заступника керівника Офісу Президента пана Андрія Смирнова: чи багато сьогодні в судейському корпусі України служителів Феміди, які вважають читання української літератури покаранням? Збройним Силам, як відомо, довіряють 97 відсотків громадян України. А суддям, самі знаєте. На жаль...