Витягати Путіна з бункера чи готувати до Гааги?

Останні повідомлення про можливу зустріч Зеленського і путіна непокоять. От і президент Туреччини вже відгукнувся, запропонувавши провести переговори в Стамбулі. Знову Стамбул...І тут виникає чимало запитань.

Повне припинення вогню з боку окупантів і їхнє відведення з території України як передумову переговорів уже не згадуємо? Втім, навіть не це головне.

Агресією проти України рф порушила все, що можна було порушити з точки зору міжнародного права. Раніше рф так само діяла в Ічкерії, а потім, за мовчазної згоди світових лідерів, які воліли заплющити на це очі, перенесла такі дії за межі своєї території, продовжуючи чинити злочини вже в інших країнах – Грузії, Сирії, нарощуючи військову присутність в Африці, Латинській Америці, на Близькому Сході. Світ волів цього не помічати. Доля шпигуна-перебіжчика Скрипаля та його дочки, через яких вводилися санкції, хвилювала світ більше, ніж щоденні обстріли і чотирнадцять тисяч загиблих українців від початку російської окупації окремих регіонів Донецької та Луганської областей України. Більше, ніж переслідування кримських татар і українців в окупованому Криму.

Сьогодні ситуація кардинально змінилася. І змінили її не політики, а Збройні сили України. У світі зростає число лідерів, які вважають путіна військовим злочинцем і вимагають його покарання як такого. Сьогодні росія перетворюється на країну-ізгоя. То чи треба, сівши за стіл переговорів з путіним, у такий спосіб його легітимізувати? Запитання, як на мене, риторичне.

Розумію, що до переговорів можуть спонукати деякі партнери, яким кортить чимшвидше «нормалізувати» ситуацію, тобто гарантувати власну енергетичну та продовольчу безпеку і, зрештою, не псувати собі літніх відпусток. Але задача вітчизняних політиків передусім у тому, щоб не знівелювати здобуті ціною тисяч людських життів досягнення військових.

Не повторюватиму тут докази, які навів у відкритому листі до Президента України видатний дипломат і юрист-міжнародник Володимир Василенко, зокрема, й про те, що озвучена Олександром Чалим у Стамбулі позиція є по суті модифікованою позицією країни-агресора. Згадаймо, сама агресія подавалася російською пропагандою як ледь не вимушений крок на випередження, начебто покликаний запобігти вступу України до НАТО. Саме цього вимагала рф як гарантії Заходу напередодні вторгнення. То що, виконуватимемо забаганки агресора тепер, коли ситуація складається не на його користь?

Путін ненавидить Україну. Ненавидить уже принаймні 18 років, від часів Помаранчевої революції. Те, що йому тоді не вдалася спецоперація з приведення до влади януковича, мстивий кагебіст не пробачить ніколи. Він сприйняв це як особисту поразку. Вдруге українці зруйнували його плани під час Революції гідності. І ненависть лише зросла.

Тому будь-які підписані сьогодні гарантії не дадуть жодних гарантій завтра. І ніякі країни-гаранти їх не убезпечать у майбутньому. Але в майбутньому росія підготується краще. Сьогоднішня угода дасть їй таку можливість.

В інтересах не лише України, а й усього світу позбутися цього головного болю. І в історичному вимірі (Бакунін, Лавров, Ткачов, «Народная воля»), і сьогодні росія є джерелом і рушійною силою міжнародного тероризму. І лише розпад росії на невеликі національні держави дає шанс на порятунок. Порятунок не лише України, а людської цивілізації. Страшною ціною Україна дає сьогодні світу шанс вижити. Саме це слід пояснювати партнерам та громадській думці цивілізованого світу. І відповідно діяти.