Миротворці на Донбасі: варіанти і наслідки

Миротворці

Одне тільки ембарго на покупку російської нафти здатне повернути РФ в Будапештський клуб гарантів

Днями спеціальний представник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер заявив, що Штати підтримують розміщення миротворчої місії на Донбасі, але без згоди Росії втілити цей задум буде неможливо. «Ідея миротворців в тому, що вони потрібні для безпеки в регіоні і для виконання критичних пунктів Мінських угод», - додав він.

Але що вважати критичними пунктами Мінських угод? Чи зможе Радбез ООН виплутатися з протиріч із Росією? Які мотиви Порошенка у всій цій історії і що принесуть миротворці нашій країні?

У питанні миротворців, як, втім, і в усьому процесі мирного врегулювання в Україні, всі без винятку «високі сторони» дещо недоговорюють у надії, що українські громадяни трохи недостатньо розуміють. Для нас же, всіх разом, це непорозуміння може коштувати втратою перспективи відновлення миру і побудови гідного життя у єдиній країні.

Якщо прибрати словесне лушпиння, то схематично картина світу виглядає наступним чином.

Мета Російської Федерації незмінна: повернути Україну в складнопідрядне положення і за допомогою реінтеграції ОРДЛО за кремлівським сценарієм кардинально змінити на свою користь не тільки баланс сил всередині країни, а й її зовнішньополітичні устремління. Інструментом досягнення саме цієї мети служать Мінські угоди. Миротворці в цьому сценарії потрібні тільки для підкріплення тези про внутрішній конфлікт і легітимізації виборів на окупованих територіях.

Абсурдна ідея «миротворчої місії ООН з охорони місії ОБСЄ» вкинута для затравки. Далі почнуться цинічні торги з метою досягнення «компромісу заради миру». Кінцевим результатом таких торгів може стати миротворча місія на всій території ОРДЛО, введена на умовах реалізації порочної мінської формули «особливий статус – амністія - негайні вибори» з одночасним зняттям санкцій з Росії. При цьому як фіговий листок залишать символічні санкції, введені за анексію Криму. У разі реалізації такого сценарію вся Україна перетворюється на одну велику Малоросію.

Кришталево цинічні цілі Петра Порошенка найменше суперечать кремлівсько-мінським ідеям. Програма максимум для Порошенка - скинути на довгі роки проблему Донбасу на місію ООН і при цьому, спекулюючи на темі відновлення миру і територіальної цілісності країни, обратися на другий термін. Програма мінімум - передвиборною весною 2019-го довести розмови про введення миротворців до апогею і на цьому, в черговий раз обдуривши виборців обіцянками швидкого миру, обратися президентом.

Наступною за шкалою «схід-захід» йде Європа, позиція якої визначається раніше зробленими публічними ставками на мінський процес і великим бажанням перекласти відповідальність за розв’язання проблеми на ООН, з легкою поправкою на наростаючі в Європі антиросійські настрої.

Позиція США з питання миротворчої місії також непередбачувана, як і вся сучасна зовнішня політика нашого заокеанського партнера. Сподіватися доводиться тільки на розуміння реальної ситуації і тверезість оцінок самого Курта Волкера, а також на зростаюче за океаном усвідомлення параноїдальності амбіцій путінської Росії і небезпеки, яку вони несуть.

І, нарешті, Україна і українці. У чому наш національний інтерес? Точно не в тому, щоб Порошенко знову став Президентом України, а країна отримала заморожений конфлікт або повернулася в лапи Кремля!

Єдина прийнятна для нас миротворча місія ООН - прикордонна, розміщена на донбаській ділянці державного кордону України з Росією на час перехідного періоду, необхідного для відновлення мирного життя людей. Однак для такої місії, що охороняє 415 кілометрів кордону, потрібно до 5 тисяч осіб, а це величезні витрати навіть у масштабах ООН. Але головне, що такий варіант за своїм ефектом злегка схожий на прийом України в НАТО.

Іншими словами, Росія, як постійний член Ради безпеки ООН, ніколи не схвалить мандат миротворців, прийнятний для України і такий, що відповідає її національним інтересам, а Україна просто не має права на догоду Росії відмовитися від суверенітету над своїми територіями і від майбутнього, заради якого гинули її громадяни .

Вихід з цього тупика міститься в Будапешті. У клубі країн, які гарантували Україні та її народу непорушність кордонів і безпеку, ні у кого немає права вето. А ось одвічне право формувати за цим столом порядок денний належить нашій країні, яка втратила за запитом всього цивілізованого світу третій за величиною ядерний арсенал. І не важливо, чи захоче Росія сідати за цей стіл переговорів, альтернативою консенсусу може бути тільки примус до миру.

Довідка для прагматичного Заходу. ВВП Російської Федерації на 27% формується за рахунок експорту нафти, яку можна замінити нафтою, що видобувається країнами ОПЕК або іншими експортерами. Одне тільки ембарго на покупку російської нафти здатне повернути Росію в Будапештський клуб гарантів. При цьому компенсація на переобладнання нафтопереробних заводів під інші сорти нафти стане дешевше миротворчої місії ООН і втрат від багаторічних недостатньо ефективних санкцій.