Відставка Ткаченка. Чому це добрий знак
Інформаційна політика в державі має будуватись на конструктивному діалозі із журналістами та медіа
Спілка журналістів, як і багато представників медіаспільноти, заклик Президента до уряду звільнити міністра Ткаченка сприймає радше обнадійливо, ніж тривожно. Інформаційна політика в державі має будуватись на конструктивному діалозі із журналістами та медіа. На це Олександр Ткаченко, колишній журналіст за освітою та досвідом роботи, не йшов.
Обговорення проекту Закону про медіа відбувалося в конфліктний спосіб – з ігноруванням пропозицій реальних медіа і повною байдужістю (і нерозумінням) до запитів ЗМІ з регіонів.
Для Міністра не існує галузі друкованих ЗМІ в Україні. Наради за участі сотень редакторів, які проводила і проводить НСЖУ, заклики до реагування на критичну ситуацію з недоступом українців до поштової доставки газет (через масове закриття відділень «Укрпошти» і звільнень листонош), пропозиції галузі до державної інформаційної політики – все це стає «білим шумом» для урядовця, який хоче керувати медіа, але не допомагати їм.
У час війни Міністерство сконцентрувалося лише на підтримці національного телемарафону і державному мовленні, належно не лобіюючи міжнародні програми підтримки української медійної галузі. Важливо дбати про стійкість не лише національного мовлення, а й всеукраїнських онлайн-медіа, регіональних та локальних ЗМІ – але тут галузь кинута напризволяще. Ідея заснування Фонду підтримки українських медіа (за принципом Українського культурного фонду), яка була напрацьована у часи епідемії та є затребуваною у нинішній воєнний час, не втілюється.
Очевидно, що у нинішньому гігантському Міністерстві – культури і інформполітики – левова увага йде галузі культури. А інформполітика розуміється лише як контроль і регулювання, а не діалог, підтримка та розвиток.
Тому я особисто не знаю тих журналістів та редакторів, які можуть сказати «дякую» колишньому журналісту, який зараз йде з міністерської посади.