Дражливі польські сюжети й уроки, які слід зробити Україні

Проте, попри всі незугарності цього закону, особливо в тому, що стосується України (як установили журналісти газети Rzeczpospolita, цей законопроект консультували історики, що відверто критикували Україну, та коментатор кремлівських мас-медіа), не все з ним так просто. Бо ж ідеться, образно кажучи, про не надто адекватну реакцію на посутньо неадекватні заяви західних політиків й інтелектуалів про поляків і їхню участь у Другій світовій війні та Голокості. Тож варто пильно придивитися до цих сюжетів – тим більше, що вони – в плані Голокосту – стосуються й українців, ба більше, українці вже й зараз деким ставляться – разом із поляками – до лав «співучасників геноциду євреїв».

Перше, що закономірно та справедливо дратувало і дратує поляків – це поняття «польські табори винищення», застосоване до нацистських таборів смерті (де вбивали далеко не тільки євреїв) на окупованій території нинішньої Польщі. Це поняття застосовували не лише журналісти, а і високопосадовці США й інших держав. Але ж це абсурд, якщо підходити до питання з позиції здорового глузду й історичної науки (що аж ніяк не суперечать одна одній)! Так само, як абсурдно називати «бельгійськими», «німецькими» чи «французькими» терористами громадян відповідних держав Євросоюзу, які в ім’я «всесвітнього халіфату» влаштовують вибухи у Західній Європі чи воюють у лавах бойовиків ІДІЛ. Ані географічне розташування, ані паспорт не роблять когось чи щось «польським», «французьким» чи «українським». Бо ж за цією логікою табори ҐУЛАҐу, свого часу розташовані на Донбасі, можна назвати «українськими», так само, як і нацистські табори, де нищили євреїв чи полонених червоноармійців, ба більше – в такому разі нинішній Донбас охоплений громадянською війною, бо ж особи, які офіційно є громадянами України (хоча і вважають себе «громадянами ДНР») стріляють у тих, хто не тільки офіційно є українськими громадянами. Тож у цьому плані поляків можна зрозуміти, ба більше – варто вже зараз подумати, як Україні убезпечитися від застосування західними журналістами та політиками типологічно схожих лексем.

Друге, що так само закономірно та справедливо викликало й викликає обурення в Польщі – це звинувачення польського суспільства у співучасті в Голокості та співвідповідальності за нього. До речі, такі самі звинувачення на адресу українців також лунали у минулі роки. Проте яким чином суспільство окупованої країни (та ще й окупованої тоталітарною державою з расистською ідеологією) може нести відповідальність за дії окупанта, як це суспільство можна ставити на один щабель із окупантом? Так, певна частина поляків (як і певна частина українців) колаборувала з нацистськими окупантами та брала ту чи іншу участь у Голокості. Проте ототожнення цілого та частини – це груба логічна помилка або безчесна політиканська махінація. Знов-таки, слід добре приготуватися, бо вже зараз видно, що українці стануть наступною мішенню тих, хто використовує у своїх інтересах невідповідні фактам і логічно хибні понятійні формулювання.

При цьому вміло використовується прийом, який майже безвідмовно діє на людей щиросердих, але необізнаних. Масово публікуються свідчення тих, хто вижив у часи Голокосту, - мовляв поляки під час окупації не поривалися рятувати євреїв, більшість із них уникала навіть спілкування з останніми, не кажучи вже про готовність переховувати та годувати їх, добувати фальшиві документи тощо. Проте не забуваймо: за все це нацистські окупанти нещадно карали поляків на смерть – цілими родинами. Так, це неморально, коли людина відмовляється допомогти іншій, якій загрожує неминуча смерть; але чи морально з позиції сьогодення засуджувати тих, хто не хотів наражати своїх дітей на таку саму загрозу смерті, вельми ймовірної, оскільки окупанти мали серед фольксдойчів і певної частини поляків чимало вивідувачів? Не знаю, готової відповіді у мене немає, проте є великі сумніви стосовно вимоги, щоби всі поляки під час війни стали справжніми янголами…

І взагалі, я б подивився на дії цих журналістів і «просунутих інтелектуалів», якби вони раптом потрапили в типологічну подібну ситуацію…

Ще одна складова підґрунтя нинішнього «польського вибуду» - це наче й справедливе твердження, що поляки нічим не гірші та не кращі за інших; мовляв, вони поводилися стосовно євреїв під час Голокосту так само, як хуту стосовно тутсі в Руанді, як серби стосовно хорватів у Югославії тощо. Проте насправді йдеться про типологічно вкрай різні речі. Нацисти нищили євреїв в ім’я «великої Німеччини», тоді як певна частина поляків була втягнена в силу окупації Польщі у ці криваві діяння. Натомість нищення хорватів чи босняків у колишній Югославії здійснювалося сербськими бойовиками в ім’я примари «великої Сербії» Слободана Мілошевича. Ну, а геноцид у Руанді 1994 року був спричинений диктаторським військовим режимом і був спрямований як проти етнічної меншини тутсі (90% жертв), так і проти тих хуту, які виступали проти злочинів влади (10% жертв). В обох випадках за спинами виконавців етнічних чисток і геноциду стояла держава, її влада – так само, як і за плечима німецьких есесівців і поліцаїв. За плечима тієї частини поляків, яка долучилася до розгорнутого нацистами Голокосту, Польська держава не стояла, вона була розгромлена й окупована.

Забігаючи наперед, зазначу, що за плечима тих українців, які долучилися до Голокосту, також не стояла власна держава, яка би спонукала їх до цього. А от «великий, могутній Радянський Союз» стояв. Починаючи з кінця 1920-х, радянська повсякденність сформувала у переважної частини населення УРСР звичку до того, що влада постійно когось «вичищає» та «винищує», а разом із тим страх стати на шляху дій цієї влади. «Куркулі» та «підкуркульники», «українські буржуазні націоналісти», «інженери-шкідники», «вороги народу»… Та й за національними ознаками населення УРСР теж нищили – поляків, німців, румунів, греків, молдован, починаючи з 1936-го року. Тож нищення євреїв нацистами під час Другої світової лягло у створену більшовиками матрицю…

Я вже мовчу про заяви деяких інтелектуалів, наче поляки вбили під час війни більше євреїв, аніж німців, що є особистою образою багатьох громадян Речі Посполитої, чиї предки-вояки героїчно воювали з нацистами.

Але в підсумку – повторюся – маємо не надто адекватну реакцію на посутньо неадекватні заяви деяких західних політиків й інтелектуалів, оскільки у відповідь на звинувачення всього польського суспільства у співучасті в Голокості та спів відповідальності за нього чинна влада Речі Посполитої зробила спробу взагалі заперечити таку участь з боку певної частини поляків.

Бісмарку приписують сентенцію, що розумні учаться на помилках інших. Чи зроблять українці належні висновки, чи зможуть вони виявити свій розум, не беручи на себе чужі гріхи, проте не заперечуючи реальні власні провини?