Ейфорія з приводу «народження білоруської нації» дещо перебільшена

У Білорусі репрезентативні соціологічні опитування, здійснені незалежними центрами, неможливі за визначенням. Гадаю, не треба пояснювати, чому саме. Чи таки треба? Так от: спроба провести таке дослідження може мати наслідком тривале тюремне ув’язнення для його організаторів, і гарантовано матиме наслідком арешт і «виховну роботу» в тамтешньому КҐБ. Відтак для того, щоби бодай у першому наближенні дізнатися про стан суспільних настроїв (не громадської думки, а саме настроїв) стане у пригоді проведене у середині листопада дистанційне, тобто проведене з-поза сфери досяжності КҐБ опитування – за допомогою Інтернету – на замовлення британського дослідницького центру Chatham House під назвою «Погляди білорусів на політичну кризу». За даними ініціаторів й організаторів опитування, Інтернетом користується близько ¾ жителів Білорусі, тобто таке опитування показує доволі точну картину соціальних настроїв, причому більш, так би мовити, «просунутої» частини суспільства.

Що ж засвідчило опитування?

По-перше, що Лукашенко програв президентські вибори. 50,1% опитаних віддали голоси за Світлану Тихановську, 18,6% – за Олександра Лукашенка. 15,4% відмовилися відповідати на запитання, решта ж кандидатів отримали менше від 3% кожен, а ще 11,4% заявили, що не голосували за жодного з кандидатів, включених до бюлетеня. Більшість із тих, хто не має Інтернету, ймовірно, голосувала за Лукашенка, а більшість із тих, хто відмовився відповісти на це запитання, найшвидше, голосували за Тихановську, проте побоюються сказати про це, знаючи, в якій державі живуть.

По-друге, Світлану Тихановську президентом Білорусі більшість опитаних (у тому числі й тих, хто голосував за неї) не бачить. У відповіді на запитання, хто був би найкращим президентом, трійка лідерів виглядає так: Віктор Бабарико – 31,7%, Олександр Лукашенко – 24,2%, Павло Латушко – 14,2%. Тихановська ж має 6,2% і посідає п’яте місце – після Валерія Цапкала (7%). Отож у четвірці лідерів – сам Лукашенко і трійко колишніх членів його команди, причому №1 – екс-банкір Бабарико – має посутньо проросійські погляди, а от дипломат і культур-менеджер послідовно білоруськомовний Латушко є активним учасником антилукашенківських акцій протесту… Хочу звернути увагу і на ще один парадокс – на помітне зростання рейтингу Лукашенка як «найкращого президента» в порівнянні з часом виборів.

По-третє, однакова кількість білорусів – 81% опитаних – позитивно і дуже позитивно ставиться і до Росії, і до Європейського Союзу. Хоча між цими позитивними показниками наявна істотна різниця: із них дуже позитивно до Росії ставиться 26,6% опитаних, а от до ЄС – тільки 17,6%. Натомість 14,3% респондентів негативно та дуже негативно ставиться до Росії, а до ЄС – 9,7%. Іншими словами, є типова амбівалентність, зафіксована в час, коли відносини між РФ і ЄС далеко не найкращі, але домінує настанова: «І вашим, і нашим». При цьому 49,5% опитаних вважає, що відносини з Росією є гарними, 22,2% - тією чи іншою мірою недобрими, а 21,2% вважають їх нейтральними.

По-четверте, абсолютна більшість білорусів любить Путіна. Дуже позитивно ставиться до нього 19% опитаних, переважно позитивно 43,3%, переважно негативно 15,9%, дуже негативно – 10,3%. Воно й не дивно: 50,7% назвали Росію серед трьох найкращих друзів і/або союзників Білорусі. Далі йдуть Китай – 23,8%, Польща – 18,2%, Казахстан – 15,9%, Литва – 15,6%. Україна на шостому місці – її назвали 13,3% респондентів. Натомість серед найменш дружніх до Білорусі трьох країн беззаперечним лідером названа Польща – так відповіло 30,5% опитаних. Далі йдуть Литва – 25,5%, США – 14,3%, Росія – 12,6% й Україна – 10,3%. Як бачимо, Україну всерйоз – і позитивно, і негативно – сприймає незначне число «просунутих» білорусів; можна зробити припущення, що серед тих, хто не користується Інтернетом, а всю інформацію черпає з державного телебачення, ставлення до України є значно гіршим. Утім, впадає в око велика кількість респондентів, які тим чи іншим способом ухилилися від відповіді на ці обидва запитання: у першому випадку сумарна їхня кількість сягає 33,7%, а в другому – аж 51%.

Нарешті, засадниче запитання, грамотно розміщене соціологами посередині анкети, так би мовити, замасковане серед інших, - запитання про те, а ким, власне, вважають себе білоруси? 47,8% відповіли, що білоруси є окремим народом із своєю власною історією та країною, натомість 46,8% відзначили, що білоруси, росіяни й українці є не більше, ніж частинами цілісної триєдиної слов’янської нації. Якщо ж урахувати «непросунутих» білорусів, свідомість і підсвідомість яких замакітрюють російські пропагандисти з номінально «білоруського» телебачення, то ідею «триєдиною слов’янської нації» підтримує не менше половини населення Білорусі, а то й більше. Тут хоч-не-хоч, а згадаєш напівжарт, що найкращим захисником незалежності Білорусі є Олександр Лукашенко… Ясна річ, не тому, що він патріот, а тому, що розглядає країну як своє особисте довічне володіння… До речі, відповіді на це й інші – про відносини з Росією – запитання частково пояснюють, чому Світлану Тихановську багато хто не бачить у ролі глави Білоруської держави: адже вона, на думку опитаних, домагатиметься тісніших відносин з західними державами (70,8%), а не з Росією (5,3%), то хіба це припустимо?

Опитування показало ще низку цікавих моментів, які охочі легко знайдуть на сайті Chatham House. Я ж дозволю собі відзначити, що ейфорія з приводу «народження білоруської нації» дещо перебільшена. Так, ця нація засвідчила наочно своє існування, але вона не становить ще більшості населення країни. З цього варто виходити політологам і політикам України в їхніх розрахунках.