Колективний Путін і безперспективні перспективи Росії

Михайло Горбачов дав чергове інтерв’ю, цього разу — популярній німецькій газеті Die Welt. Зокрема, він сказав: «Не треба намагатися обілити історію. Ми маємо робити висновки з історії. А це зробили всі. Німці, росіяни, всі. Зрештою, це довелося зробити. Нам необхідно спільно міркувати, спільно шукати розв’язання сьогоднішніх проблем, а не хвалитися й закидати своїх партнерів брудом. Щодо України: хто спочатку несе відповідальність за сьогоднішню ситуацію? Я думаю, в основі всього цього лежали хибні рішення політиків. Але якщо ми зараз фокусуватимемося лише на пошуках винного, постійно підкреслюючи, наскільки важливо знайти цього клятого винного, ми лише блукатимемо напотемки. Люди в Росії налаштовані демократичніше, ніж ви думаєте. Але за спиною у Росії важка історія, 250 років татаро-монгольского іга, кріпацтво, сталінські репресії. Люди звикли до того, що з ними поводилися, як з рабами. Коли це нарешті закінчилося, у 1990-ті роки, коли якраз прийшла демократія, їм довелося пережити хаос і свавілля. Нам потрібна стабільність, але вона має грунтуватися на демократичних принципах, на діалозі й відкритій конкуренції між політичними течіями й партіями. Цього ми поки не досягли. Те саме стосується питання, як ми можемо створити умови для того, щоб регулярно обиралися нові уряди. Я не думаю, що влада авторитарна, можливо, є її залишкові ознаки. Але ми ще в дорозі, ми взяли курс на прозорість, відвертість, вільні вибори. Але ми маємо пройти цей шлях до кінця».

Оцінили? На жаль, як був Горбачов першим секретарем обкому, так і залишився їм. І за рівнем мислення, і за рівнем відвертої політичної брехні. Це Росія зробила належні висновки з історії, зокрема — історії Другої світової війни? Це в Росії люди налаштовані «демократичніше, ніж ви думаєте»? Це в Росії влада не авторитарна? Хоча з останнім можна погодитися: вона не авторитарна, вона відверто неототалітарна. Не перераховуватиму всі види репресій, яких зазнають не те що опозиціонери, а просто пересічні росіяни, вся провина яких у тому, що вони випадково опинилися на місці проведення цілком санкціонованих мітингів (до речі, словосполучення «санкціонований мітинг» — це саме по собі свідчення курсу не на «прозорість, відвертість, вільні вибори», а в протилежному напрямку). Але «великий Горбі» всього цього не бачить, а якщо й бачить, то вважає  нормальним. І каже: «Популярність Путіна, його високий авторитет серед населення незаперечні. Це пов’язано з його особистими якостями, його інтелектом і здатністю наполягати на своєму. У принципі, і Путін налаштований зберігати мир і робити ставку на співпрацю. Але я бачу багато чого, що викликає у нього занепокоєння. Біля наших західних кордонів раптом зосереджуються війська НАТО. Що вони там забули? Що там треба американцям?» Типовий секретар обкому...

Ну, а слова Горбачова про окупацію Росією Криму демонструють лексику вже не комуніста, а російського націонал-соціаліста: «Я був щасливий, коли Крим повернувся, я вже неодноразово говорив про це. Крим — споконвічна земля, заради якої Росія доклала багато зусиль і зазнала багатьох жертв». Коментувати не буду — гидко.

А ось цей пасаж прокоментувати доведеться, бо, схоже, заради нього й затівалося все інтерв’ю: «У рамках загального погіршення міжнародних відносин наші добросусідські відносини з Німеччиною, звичайно, лише постраждали. Але я бачу, що останнім часом деякі політики в Європі серйозніше замислюються про те, що спроби ізолювати Росію завдають шкоди всім. Нам потрібне спільне рішення, яке влаштує всі сторони. Я знаю, що про це думають і в Росії. Я переконаний, що Німеччина може й має зробити істотний внесок у цей процес». Іншими словами, є «загальне погіршення міжнародних відносин», а не реакція країн ЄС і НАТО на агресивність російської політики. Але, за Горбачовим, «спроби ізолювати Росію (тобто зупинити агресора. — С.Г.) завдають шкоди всім». А тому давайте жити дружно, нехай Німеччина й Росія домовляться між собою про реанімацію дружби, бо треба «рятувати клімат і екологію, розв’язати проблеми бідності й нерівності», а «зробити це можна лише спільно». І байдуже, якщо під коток «рятувальників» потрапить якийсь десяток країн і народів. «Проблеми нашого часу абсолютно зрозумілі й цілком «прозорі»», — стверджує Горбачов, і серед них, як випливає з його слів, відсутня проблема російського імперіалізму й гегемонії.

Не лише кумир минулих часів Горбі, а й нинішній кумир частини західних лібералів російський політик Олексій Навальний полюбляє давати інтерв’ю. Днями польська Gazeta Wyborcza назвала його «легендарним опозиціонером», а в назву інтерв’ю винесла слова самого Навального: «Моя Росія буде для вас доброю». Чи воно так? Ось фрагмент інтерв’ю:

« — Ти наполовину українець, але відчуваєш себе на 100% росіянином?

— Без варіантів. Зараз я скажу те, що українцям не сподобається. Я вважаю, що між росіянами й українцями немає жодної різниці. Якби хтось сказав мені 6-7 років тому, що Росія воюватиме з Україною, я б розсміявся йому в обличчя. Росіяни й українці практично ті самі люди. З часом, проте, з’ясувалося, що українцям такі заяви не до вподоби. І багатьом росіянам теж. Одні й другі полюбляють підкреслювати свою окремішність. Те, що вони різні народи. Але я знаю, як ми й вони живемо, чим живемо і як реагуємо. Ми однакові».

Агов, і в чому тут різниця між Навальним і Путіним?

Певна річ, Навальний має повне право почуватися на 100% росіянином (хоча мені як фахівцеві у сфері філософії етносу й нації чітко видно ті українські ментальні риси російського опозиціонера, які й зумовили його успіх). Але річ не в цьому, а в тому, що не буде Росія Навального доброю до поляків, бо й надалі продовжить намагатися підім’яти під себе Україну, щоб вивести свої танки на Буг і Сан...

Утім, справа не в особистих уподобаннях Горбачова (який ще в останній рік свого перебування біля керма СРСР, за словами його помічника Анатолія Черняєва, знову заговорив як секретар обкому — це не моя формула, а людини, котра була при «великому Горбі») і не в особистих рисах Навального. Справа в «колективному Путіні», тобто у більшості росіян. Філософ Максим Горюнов зазначив: «Бідолашний, бідолашний Олексій Навальний: як політик він має подобатися своїм виборцям. Проблема в тому, що його виборець — «російська людина», а ще Ленін сказав, що це шовініст і імперіаліст до мозку кісток. Щоб він тебе любив, треба писати «на Україні», назвати автокефалію «розколом», «Крим не бутерброд». А як ви хотіли? Він політик, йому інакше не можна. Уже добре, що до церкви не ходить, що горілку не п’є, з козаками не танцює. І що в армії не служив, не воював. Для російського політика це величезний крок уперед, і шкода, що ви не бачите цього кроку». Та бачимо, бачимо. Але вся біда в тому, що в разі, якщо історія закине його на трон (а таке можливо, російська історія — річ дуже своєрідна, і Навального, схоже, впливові особи в Москві тримають у резерві, так би мовити, «про всяк випадок»), то й до церкви він піде, і «гібридну» війну з Україною продовжить, і Крим не поверне...

Бо «колективний Путін» — це і є втілення нинішньої Росії. І Горбачов, і Навальний, і іже з ними — всі вони складові цього Путіна. Ось Борис Нємцов вибивався з ряду, і тому його прибрали. Теж — «про всяк випадок». Ось що слід було б пам’ятати всім тим «миротворцям» в Україні, які готові дружити з цим «колективним Путіним», тобто де-факто капітулювати перед ним.