Невже Бандера страшніший для декого у Польщі за Леніна та Сталіна?

На військовому параді у Києві 24 серпня в числі інших іноземних підрозділів марширував і польський. А за парадом спостерігав – знов-таки, в числі очільників військових відомств різних держав – міністр оборони Речі Посполитої Антоні Мацеревич. Отож зазнали фіаско прогнози, що нинішня польська влада у силу настроїв високопоставлених урядовців і під тиском певних суспільно-політичних сил відмовиться від співпраці з Україною.

А напередодні свята з черговою концептуальною статтею, присвяченою Україні, у знаному виданні «Rzeczpospolita» виступив директор з питань стратегії дослідницького центру Warsaw Enterprise Institute Анджей Талага. Про його погляди на українську реальність і на польсько-українську взаємодію розповідалося у моїй статті «Як із Польщі дивляться на Україну: деякі сюжети липня», опублікованій на сайті «Дня». У цій статті відчутні дещо інші нотки й акценти, ніж у попередній. Зміни ці, як на мене, характеризують зрушення у позитивний бік. Й ось чому.

«Пам’ять про польські жертви на Волині і Галичині каже нам рішуче протестувати, але інтереси держави наказують мовчати і будувати якомога ближчі відносини з Києвом, попри прославляння ОУН-УПА», - пише Талага й пропонує винести питання щодо УПА «за дужки» українсько-польських відносин, щоб не погрузнути у «політиці моральності», яка у певних випадках контрпродуктивна. Прикладом такого «винесення за дужки» він вважає позицію США у 1970-80 роках щодо Китаю. Це «винесення», яке стосувалося мільйонів жертв комуністичної диктатури та десятків тисяч американських вояків, вбитих китайськими «добровольцями» у Кореї в 1950-53 роках, дало змогу укласти неформальний союз двох держав, який зумів стримати експансію СРСР у світі.

Далі Анджей Талага пише: «Без сумніву, ОУН і її збройна гілка – УПА – несуть відповідальність за геноцид, скоєний проти поляків. Не існує симетрії між діями АК і УПА, як того хотіла б українська сторона. Польські партизани дійсно вчинили огидні військові злочини, вбивали жінок і дітей, наприклад, у Сагрині. Але це не був спланований послідовний геноцид. Вина за вбивства лежить на окремих лідерах АК, а не на польській державі, оскільки вона не наказувала їм вчиняти ці вбивства. Така історична правда».

Однак є правда «історична», а є «стратегічна». Відштовхнута Польщею (й іншими західними державами через «чинник Бандери»), Україна може стати московським сателітом. «Втрата України на користь Кремля докорінно змінить стратегічне становище Польщі на гірше. Ми повинні зробити все, щоб уникнути такого сценарію», пише Талага. Інтереси безпеки і розвитку Польщі вимагають стратегічно підтримувати Україну, а потім і сприяти у включенні її у західні структури. «Недобре, що українська влада підтримує глорифікацію УПА, хоча сучасна Україна не є ані юридично, ані політично правонаступницею Української держави, яка була проголошена ОУН у Львові у червні 1941 року. А націоналісти, які звертаються до УПА, - політичні маргінали, що доводять президентські і парламентські вибори», - пише Анджей Талага. Він нагадує ультиматум лідера правлячої партії «Право і Справедливість» Ярослава Качиньського та міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського: «Україна з Бандерою не увійде до Євросоюзу», - і заперечує їм: «Нехай увійде хоч із самим дияволом, якщо це зміцнить безпеку Польщі».

Ось так. Прогрес. Так, але… Справді, ОУН(р) й УПА несуть відповідальність за скоєні проти поляків етнічні чистки (не геноцид! не треба зловживати цим поняттям!) на Волині й Галичині, так само, як Армія Крайова й еміграційний уряд другої Речі Посполитої – за спрямовані проти українців етнічні чистки на Холмщині та Берестейщині, на тих самих Волині й Галичині (чого варте лише «пробивання коридору» до Львова, де мали зникнути всі українські села, у 1944-му!). Справді, симетрії між діями УПА й АК не було і бути не могло, бо друга Річ Посполита вела проти українців колоніальну війну, щоби Берестейщина, Волинь і східна Галичина по війні залишилися у складі Речі Посполитої, а українці вели національно-визвольну війну, з усіма ексцесами, які таким війнам органічно притаманні (а на додачу, не забувайте, ці війни буяли на «кривавих землях», затиснутих між Гітлером і Сталіним…). Є річ беззаперечна: східний кордон Польщі, встановлений Вищою радою Антанти наприкінці 1919 року. Захопивши у 1918-1922 роках чималі території на схід від «лінії Керзона», друга Річ Посполита стала другою у Європі (після СРСР) колоніальною державою. Сама колонізаційна політика офіційної Варшави породила ОУН і феномен Бандери (який, до речі, з літа 1941 по кінець 1944 року перебував у нацистських в’язницях і концтаборах, отже, не може нести жодної відповідальності за трагічні події на Волині й Галичині). Натомість керівники еміграційного уряду другої Речі Посполитої (спершу генерал Владислав Сікорський, а потім Станіслав Миколайчик), які керували АК й іншими формуваннями, несуть усю повноту відповідальності за спроби силою втримати території на схід від «лінії Керзона» у складі Польщі. Попри це, в Україні відсутнє будь-яке політичне шаленство з висуненням претензій до Польської держави, бо то була друга Річ Посполита, а зараз постала третя. А щодо «політичних маргіналів», які, мовляв, тримаються за Бандеру й УПА, то Соціологічна група «Рейтинг» зафіксувала наприкінці того року, що позитивно до Степана Бандери ставиться 35% опитаних. Причому чим вищий освітній рівень респондентів, чим молодші вони, тим позитивнішим є це ставлення. Щодо УПА, то навіть на півдні та сході України до неї позитивно ставиться чверть населення, і так само спостерігається пряма залежність між цим ставленням – й освітою та віком учасників соціологічних опитувань. То невже ж усе це «маргінали»? Чи, може, все ж польським аналітикам і політикам варто більше тривожитись через те, що 22% громадян України досі позитивно ставляться до Сталіна, а 25% - до Леніна?

Утім, повернімося до міністра оборони Польщі Антоні Мацеревича, який, під час перебування у Києві запропонував цілу низку практичних заходів щодо залучення українських вояків до співпраці, зокрема, щодо участі у навчаннях Вишеградської бойової групи Євросоюзу, недвозначно заявив: «Я хотів би подякувати Україні за те, що вона бере на себе сьогодні основний тягар боротьби і захисту перед цим варварським нашестям, яке має місце, і що саме Україна бере сьогодні на себе основне завдання щодо захисту Європи». Ось це, як на мене, і є стратегічне бачення питання, під яке згодом «підрихтують» і тактичні питання (якщо, звісно, політики певного ґатунку все не зіпсують).+

І так уже сталося, що відсіч варварам здійснюється під синьо-жовтим і червоно-чорним прапорами, які широко використовувалися й ОУН, й УПА…