Ліки від «русского міра»: дієвий рецепт

Хай як банально це прозвучить, але повномасштабне вторгнення в Україну справді актуалізувало питання про природу російського імперіалізму. Згадайте лишень про дебати на Заході про слововжиток: «путінська війна» чи «російська війна»? В Україні ж майже нікого не треба переконувати, що Путін – симптом хвороби під назвою «русскій мір», а не її збудник, і що російська агресія почалася щонайменше пів тисячоліття тому. Правильному діагностуванню цього захворювання та його лікуванню присвячена нова книжка Вадима Денисенка «Як зруйнувати «русскій мір».

Книгу можна умовно розділити на дві частини – «діагностичну» (перші п’ять розділів) та «рецептурну» (шостий). Перший розділ знайомить нас із вкрай оригінальною концепцією суті російської влади як царебожного юродства. Юродивий в московському ізводі православ’я – це удаваний божевільний, який, порушуючи державні, суспільні, а то й церковні норми, бореться за вищу справедливість та волю Бога. На думку автора, більшість російських правителів так чи інакше впадали в юродство. Початок цьому поклав Іван Грозний із опричниною та «рокіровочкою» із Симеоном Бекбулатовичем на троні, підхопив Пьотр І із «всешутєйшими соборами» і успадкував Ніколай ІІ, фактично взявши у співправителі юродивого Распутіна.

Путін – світський юродивий, але багато в чому наслідує своїх попередників (не випадково за нього набрала нової популярності секта царебожників – прихильників віри у сакральність царської влади; серед найвідоміших адептів – Наталя Поклонська). Юродство правителя дає йому можливість обходити закони, в граничному випадку – нехтувати життями людей в ім’я вищої сутності (в Росії – держави). Не скажу, що звичайному читачеві буде легко розібратися в культурологічних концепціях юродства та царебожжя, але їхній евристичний потенціал безсумнівний.

Другий розділ обґрунтовує парадоксальну думку – концепт «русского міра» (як і «загадкової русской душі») існує саме завдяки своїй невизначеності. Будь-яка спроба дати точний опис призведе до його краху. Автор наводить з десяток поширених, але часто протилежних визначень «русского міра», показуючи аморфність самого поняття. Однак все ж можна вивести три підвалини цього концепту у вигляді примату: а) минулого над майбутнім, б) емоцій над розумом, в) держави над людьми.

А якщо говорити про характерні риси, на яких сходяться всі адепти «русского міра», то ними будуть право на експансіонізм «русскіх» та їхня вищість над іншими народами. Однак з іншого боку, саме через цю аморфність та «всеїдність» у доктрини «русского міра» немає впливових конкурентів в ідеологічному полі. У цей «мір» вірують еліти і народ, православні та атеїсти, ліві й праві, націоналісти та імперіалісти. І саме це робить його таким загрозливим.

У третьому розділі йдеться про причини розпаду СРСР та уроки, винесені з цього Путіним.

• Перша причина – ідеологічна криза. Радянське суспільство було готове до жертв в ім’я перемоги соціалізму над нацизмом і капіталізмом, але в міру того, як вивітрювалася ворожість до Заходу, зникала і мотивація підтримувати режим.
• Друга причина – дефіцит і черги, викликані ідіотським управлінням у сільському господарстві, перекосами у промисловості та нафтовою залежністю.
• Третя причина – послаблення репресивного апарату і державних структур загалом, що найяскравіше продемонструвала Чорнобильська катастрофа (точніше – брехня влади та неможливість приховати наслідки).
• Четверта причина – моральний розклад армії, яка була найпотужнішим суспільним стрижнем: невдала Афганська війна, призов студентів, дідівщина (все це на тлі гласності швидко стало відомим).
• П’ята причина – революційні рухи в республіках (спочатку трьох балтійських та трьох кавказьких), а найголовніше – в самій Росії, де Єльцин виступив проти Горбачова.
• Шоста причина – іноземний тиск, але всупереч поширеним уявленням, США не прагнули цілковитої загибелі Союзу – тут він упорався сам. Ну а Путін сьогодні робить все можливе, щоб уникнути повторення долі СРСР.

Четвертий розділ присвячений огляду одного з найпоширеніших російських міфів – буцімто Росія ніколи не програвала війн. На кількох прикладах, передовсім Кримської війни, автор показує безглуздість цього твердження.

Хоча Путін не одинокий винуватець нападу на Україну, фактор його особистості не можна применшувати. П’ятий розділ якраз і присвячений психологічному портрету Путіна та еволюції його поглядів. Автор погоджується з поширеним уявленням про російського лідера як соціопата та підкреслює ще кілька важливих рис його психології: гіперкомпенсація комплексу меншовартості, садизм по відношенню до зрадників, коло спілкування з психопатів, міфологізм і містицизм та, як це не дивно, сентименталізм.

Найважливішим ж феноменом путінської психології є дихотомія альфа-самця: ніщо його не підносить у власних очах так, як здатність викликати страх, і ніщо не лякає так, як можливість приниження в очах інших. Це стосується і внутрішньої, і зовнішньої політики.

Але основний зміст розділу становлять цитати самого Путіна (та його найближчих ідеологів) з 1996 до 2022 року. На них автор показує, як закладалися найбільш небезпечні уявлення президента: про необхідність відновлення величі Росії, про її вороже фашистське оточення, про «один народ», про непотрібність демократії та про важливість історичної міфотворчості.

Найважливішим розділом є шостий, і важко утриматися, щоб не цитувати його цілими абзацами. Спочатку автор ставить діагноз російському суспільству: «перегорнута піраміда Маслоу» – велич вища за хліб, Большой театр важливіший за особисту гігієну. Враховуючи все сказане про юродство влади і розпад імперій, Денисенко окреслює дві необхідні передумови руйнування імперської свідомості росіян: погіршення економіки та поразка армії.

Після цього можна перейти до лікування «русского міра». Перший етап – заміна концепту «величі в минулому і майбутньому» на концепт «багатство тут і зараз». Запит на соціальну справедливість і збагачення народу – єдина можливість витіснити імперські ілюзії. Другий етап – фактичне написання нової історії для росіян в різних форматах для різних категорій із руйнуванням старих символів (щоправда, спрацює це лише для наступного покоління).

В регіональний сепаратизм на нинішньому етапі автор не вірить, але вбачає перспективу в стимулюванні запиту на перерозподіл грошей з центру на місця. Також слід в майбутньому передбачити суттєві обмеження президентських повноважень. Росія тримається лише на кількох опорах, підсумовує Денисенко, і удари по них можуть за короткий термін розвалити цю імперію зла.

Насамкінець зазначу ще одну суттєву перевагу книги – в ній лиш трохи більше двохсот сторінок, і чималий обсяг займають цитати. Це означає, що автор не впадає у частий навіть серед іноземців гріх багатослів’я і не пережовує одну й ту саму думку по десять сторінок. Структуровані списки аргументів та короткі висновки розділів роблять «Як зруйнувати «русскій мір» прекрасним вступом до «наукової русофобії», придатним для вивчення навіть початківцями у метро.