Луганськ – як примхлива колишня. Поки її не бачиш – все добре
Пам'ятай, що винен пожиттєво...
Дзвонила сусідка з Луганська. Не мені – моїй контактній особі. Дзвонити напряму злочинцю «республіканського» масштабу – злочин і великий гріх.
Втім, як я зрозумів, дзвінок стосувався і мене також, якщо не в першу чергу. Наступний діалог передаю українською – зі слів.
– Ви не могли б приїхати розібратися з квартирою?
– Так з нею ще кілька років тому ваші гамадрили розібралися. Вона ж під арештом.
– В ній зараз живуть люди. І там постійні проблеми – то вода тече, то шумлять.
– Як ми можемо допомогти?
– Приїхати, поговорити з ними. Там чоловік контактний. Він раніше снайпером ПРАЦЮВАВ, а зараз в адміністрації.
– Тобто ви пропонуєте нам приїхати і поговорити зі снайпером, який мешкає у віджатій квартирі, щоб він ЖИВ ТИХІШЕ?
– Так. А ще у вас борги за комуналку дуже великі. Треба сплатити.
– Кому сплатити?
– Водоканал, теплокомуненерго. Інакше вони заберуть вашу квартиру. За борги.
– Її І ТАК забрали. Без боргів.
– Але ви ж розумієте, що через борги можуть весь будинок відключити?
– Це вже не до нас питання.
– Як не до вас. А до кого?
– До снайпера, до адміністрації, до гамадрилів, які віджимали квартиру, але точно не до нас.
– Але ж це ваша квартира.
– Так, наша.
– І ви мусите сплатити борги.
– Кому?
– Державі.
– Державі ми нічого не винні.
– Але ж їх нараховують.
– Так звертайтеся до снайпера.
Луганськ – як примхлива колишня. Поки її не бачиш – все добре. Щойно зустрів – давай вирішуй проблеми, сплачуй борги і пам'ятай, що винен пожиттєво. І загалом ти гівнюк. Не те що «снайпер».