Нормандські переговори доводять, що Зеленський іде шляхом Порошенка

Верховна Рада України подовжила ще на рік - до 31 грудня 2020 року - дію закону про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). Документ набере чинності тільки в разі, якщо в окупованому Донбасі відбудуться місцеві вибори. В іншому випадку він залишиться в «сплячому режимі», як і в попередні чотири роки. Пролонгацію цього закону слід сприймати як чергове запрошення Путіну до діалогу щодо Донбасу. До розмови, до якої, судячи із заяв президента РФ після «нормандського саміту» в Парижі, він ще не готовий.

Втрачені ілюзії Зеленського

Після паризького саміту у Володимира Зеленського, схоже, не залишилося ілюзій з приводу того, що його особиста зустріч з Володимиром Путіним зупинить війну на Донбасі. У Парижі президент України публічно визнав, що вести переговори зі своїм російським колегою непросто. Ще під час президентської виборчої кампанії Зеленський був упевнений: для відновлення миру на Донбасі потрібна лише дещиця - припинити стріляти й сісти за стіл переговорів «хоч з чортом лисим» (дослівна цитата). Але ні того, ні іншого виявилося недостатньо для того, щоб завершити війну на сході України.

У Парижі стало очевидно, що Зеленський і Путін абсолютно по-різному бачать розвиток ситуації на окупованому Донбасі. Перший готовий проводити там місцеві вибори, на яких наполягає Москва, але тільки після відновлення контролю над українсько-російським кордоном. Другий стверджує, що цей контроль Україна отримає після проведення місцевих виборів - як це й передбачено мінськими угодами. Уже повернувшись додому, Путін пояснив свою позицію: якщо Україна отримає контроль над кордоном, то в так званих «ЛНР-ДНР» не уникнути етнічних чисток - як в Сребрениці. Що звучить, щонайменше, дивно.

Заява президента РФ щодо кордону свідчить про те, що Кремль не має наміру йти з Донбасу. Москва хоче і далі в односторонньому порядку контролювати україно-російський кордон, управляти лідерами маріонеткових псевдореспублік і через них впливати на внутрішню українську політику. Місцеві вибори в окупованому Донбасі для Кремля - всього лише можливість легалізувати сепаратистів і інкорпорувати їх в тіло української держави. Це, напевно, розуміє вже і Володимир Зеленський.

Спроби домовитися з Москвою

Скільки б Володимир Зеленський публічно ні докоряв Петру Порошенку його позицію щодо Донбасу, але йому самому вже доводиться повторювати шлях свого попередника. Ще кілька місяців тому команда Зеленського критикувала закон про особливий статус окупованого Донбасу, який був прийнятий ще за Порошенка, і обіцяла написати свій варіант закону. Але вже після саміту «нормандської четвірки» в Парижі лідери президентської фракції «Слуга народу» відмовилися від цієї ідеї і просто подовжили ще на рік термін дії закону, прийнятого ще у вересні 2014 року.

Сьогодні Зеленський намагається скрупульозно виконати всі умови для відновлення миру на Донбасі, які висуває російська сторона. Припинення вогню, розведення військ в трьох точках фронту, домовленість про обмін полонених до Нового року тощо. Все це протягом п'яти років неодноразово проходив і Петро Порошенко. За винятком, хіба що, умови про інкорпорацію «формули Штайнмаєра» в українське законодавство.

Порошенко - подібно до того, як і Володимир Зеленський сьогодні - намагався домовитися з Володимиром Путіним. І все - марно. Господар Кремля завжди знаходив аргументи і приводи для того, щоб не виконувати взяті на себе зобов'язання. Навіть тоді, коли ці самі зобов'язання були прописані в мінських угодах - як, наприклад, передача Дебальцевого і Докучаєвська під контроль України з боку ОРДЛО. Ці питання Москва ігнорувала, мовляв, з цим - до Донецька і Луганська, а не до неї. Ну, а з маріонеток, як відомо, нічого не візьмеш. До речі, після «нормандського саміту» в Парижі з'явилася інформація, що Державне бюро розслідувань розпочало кримінальне провадження проти Порошенка через можливу державну зраду під час підписання мінських угод. Що виглядає більш ніж дивно, з огляду на те, що і політика Зеленського щодо Донбасу будується на основі мінських угод.

Майбутнє Донбасу й України

У Парижі «нормандська четвірка» пообіцяла зустрітися наступного разу за чотири місяці. З великою часткою ймовірності можна припустити, що цього не станеться з однієї банальної причини - відсутності прогресу у виконанні домовленостей.

Адже до того часу Київ і ОРДЛО повинні обміняти полонених (за однією версією - «всіх на всіх», за іншою - «всіх встановлених на всіх встановлених»), визначити чергові точки розведення сил на сході, припинити вогонь. Хто на сьогоднішній день є гарантом обміну полоненими з боку окупованого Донбасу - не зовсім зрозуміло. Путін весь час схиляє Зеленського до прямих переговорів з керівництвом «ЛНР-ДНР». Той категорично відмовляється. І якщо цей обмін зірветься, до кого тоді буде апелювати офіційний Київ? До Москви? Що скаже Путін у цьому випадку, ми добре знаємо.

На майбутнє і Донбасу, і України, звичайно ж, впливатиме й ситуація всередині країни. 12 грудня МВС оголосило про причетність до вбивства відомого журналіста Павла Шеремета учасників російсько-української війни й волонтерів. Ветеранський рух дуже гостро сприйняв цю інформацію, вказуючи на нестиковки в цій справі. Чи виллється це в масові акції протесту, поки що невідомо. Але все те, що зараз розгортається навколо справи Шеремета, особливо після саміту «нормандської четвірки», виглядає дуже дивно.

Рада національної безпеки й оборони України стверджує, що у неї є п'ять сценаріїв реінтеграції Донбасу. Але очевидно, що всі ці сценарії шеляга ламаного не варті, якщо Київ не домовиться з Москвою. А точніше - персонально з Володимиром Путіним. І як би того не хотів Зеленський, йому, як і Порошенкові, доведеться спиратися на мінські угоди. Навіть у разі, якщо деякі положення цього документа його не влаштовують, а сам документ вимагає сьогодні ревізії.