Держава Україна: тисячолітній шлях до незалежності

Ця подія є більш ніж знаковою, адже наша держава нарешті отримала довгоочікуване право бути рівноправним суб’єктом міжнародної спільноти, з можливістю самостійно провадити свою внутрішню та зовнішню політику.

Попри здавалося б ще відносно молодий вік, однак маючи більш ніж тисячолітній період становлення себе в якості повноцінної держави, Україна, через своє вдале геостратегічне положення, помірний клімат та наявний великий людський і ресурсний потенціал, отримала, в результаті, усі шанси стати доволі сильним та впливовим гравцем як у регіоні Східної Європи, так і на глобальному рівні. Не дивно, що через свої переваги українська земля в усі часи була об’єктом зазіхань з боку тих чи інших народів. А це, у свою чергу, відобразилося як на національному характері, так і на свідомості українців.

Так, ще в епоху Середніх віків, коли на території сучасної України виникли перші державні утворення, такі як Київська Русь або Галицько-Волинське князівство (королівство), факт наявності централізованої влади не зупиняв ні кочові народи Сходу (печеніги, половці, монголо-татари, ін.), ні осілі народи Заходу (поляки, угорці, пруси, ін.) у їхніх намірах заволодіти українською територією. А коли Україна все ж була інкорпорованою до складу сусідніх країн, державотворчі традиції не були повністю перервані, а навпаки українці увесь час нагадували про своє існування і при першій ліпшій нагоді робили спроби вирватися з-під гніту чужоземних загарбників.

На щастя, втрата державності не потягла за собою втрату українцями національної ідентичності. Ба більше, такі ключові віхи вітчизняної історії як литовсько-руський період (XIV – XVI ст.), козацько-гетьманська доба (XVI – XVIII ст.), епоха національного відродження (XVIII – XX ст.) — були тими етапами, які сформували український етнос таким, яким він є зараз, а саме сильною, волелюбною, працьовитою і талановитою нацією. Головні причини цього крилися як у проживанні на вдивовижу прекрасній території (плодючі чорноземи, вигідне положення у самому серці континенту тощо), так і необхідності захищати її своїми власними силами, адже, після занепаду Давньої Русі, своєї національної держави, у повному розумінні, в українського народу не було й наші предки вимушені були у часто ворожому середовищі (Україна неодноразово була полем битви різного роду зацікавлених сторін) в самостійний спосіб зі зброєю у руках боротися за власне існування (звідси, виникнення у наш час добровольчого руху і волонтерства виглядає цілком закономірно, з огляду на непрості реалії минувшини й сьогодення).

Та попри те, що до модерної доби Україна була ареною перманентної боротьби, через що українцям було вкрай важко вибороти собі незалежність, доля все ж подарувала шанс здобути на поч. XX ст., в горнилі війн та революційних подій, суверенну державу. Хоча той романтичний та водночас трагічний період вітчизняної історії протривав недовго, з огляду на чергове і, дай Боже, щоб останнє потрапляння України під іноземну окупацію, з усіма жахливими наслідками цього (репресії, акти геноциду, тотальне придушення індивідуальності та підприємливості тощо), та все ж саме тій добі сучасні українці повинні завдячувати в отриманні нашою країною тих головних ознак (національна територія, державна символіка, грошова одиниця тощо), які тогочасна національна еліта виробила, а у 1991 р. Українська держава повернула собі, що вирізняють її з-поміж решти країн.

Та, нажаль, Україна вже більше ніж п’ять років як вчергове зіткнулася перед загрозою припинення існування себе в якості незалежної держави. Окупація Росією Криму та Донбасу, ведення путінським режимом воєнної, диверсійної і підривної діяльності на території України, створення зон нестабільності біля українського кордону (Білорусь, Придністров’я, Чорне й Азовське моря тощо), здійснення економічного та енергетичного тиску на Київ, — далеко не повний перелік тих викликів, перед лицем яких опинився український народ вже у XXI ст. та які Кремль надалі продовжує невтомно породжувати зі швидкістю світла, мріючи відправити Україну у небуття.

Лише завдяки спільним зусиллям усіх українських громадян (добровольцям, волонтерам, дипломатам, духовенству, науковцям, політикуму, медикам, бізнесменам, меценатам, митцям, робітникам та іншим верствам населення) і міжнародній солідарності демократичних країн (США, Канада, держави-члени ЄС та ін.) вдалося не допустити того, щоб  Українську державу було зітерто із політичної мапи світу.

Навпаки, Україна не лише зберегла під своїм контролем, хоч і величезною ціною, більшість своєї національної території (Кримський півострів й деякі регіони Донбасу, нажаль, досі є окупованими), а й продовжила свій подальший самостійницький, євроінтеграційний та євроатлантичний поступ, ще й на додаток примножуючи все більше атрибутів незалежної держави. Яскравими прикладами останніх можуть слугувати такі значні здобутки останніх років як побудова потужних збройних сил (основа захисту національного суверенітету) та отримання Томосу про автокефалію (релігійна складова цивілізаційної приналежності народу). А це, варто зазначити, вдалося далеко не всім сучасним молодим країнам, зокрема серед наших сусідів.

Отже, підсумовуючи усе вище викладене, можна констатувати, що українські громадяни, святкуючи 28-й День народження Української держави, повинні розуміти, що Україна як така виникла далеко не на порожньому місці, як часто, приміром, представники держави-агресора у своїх пропагандистських закидах полюбляють підносити, видаючи бажане за дійсне. Адже українці у той чи інший спосіб знаходили можливість, навіть ціною власного життя, зберегти свою самоідентичність.

Володіння більш ніж тисячолітньою традицією державотворення, що включає у себе гартування войовничого й водночас миролюбного духу українців у бажанні бути вільним народом, справжнім господарем своєї землі, яка, на додачу, має досить вагомий потенціал (розташування, клімат, ресурсну базу тощо), — є підвалинами для того, щоб Україна з часом мала змогу перетвориться на лідера, з яким рахуватимуться передові держави світу, а українські громадяни мали можливість жити в країні, про яку вони мріяли протягом багатьох років своєї буремної історії і на яку вони точно заслуговують. Потрібно лише вірити й робити усе можливе для досягнення цієї мети.

З Днем Незалежності, дорога Україно!