Як Польща власноруч руйнує шанс на історичний альянс з Україною
Польща втрачає Україну через війну з привидами минулого
Я вже писав неодноразово, що поляків вважати друзями ми не можемо. Звісно, говорити за всіх немає змісту, в Польщі дійсно є дуже тверезі розумні поляки, які щиро підтримують нас і точно знають, що основною проблемою є росіяни. Але політична істерія навколо рішення Зеленського присвоїти звання героїв УПА доводить, що такі поляки є в меншості. Більше того, після приєднання до цієї істерики Туска сподівання на здорових польських політиків в мене особисто зникли.
Відверто вся ця історія висмоктана з пальця. ОУН УПА офіційно визнані законодавством України з 2015 року. Більше того в законі «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність» сказано, що публічне заперечення цього факту є приниженням гідності нашого народу і визнається протиправним. Все це поляки чудово знають, і абсолютно не псіхували з цього приводу. І тут ми в рамках свого законодавства просто присвоїли назву підрозділу, і раптом це просто їх розірвало. Памятник Бандери у Львові не заважав їм жити, а назва підрозділу ССО – кінець світу.
Ресентимент, істерія з волинської різні, ненависть і шовінізм остаточно перемагають в Польщі. Багато в чому вони вже мені нагадують росіян напередодні вторгнення, де пропаганда «Великої Вітчизняної» та ненависті до нас поглинали суспільство, як німців в тридцяті. У цього завжди є ціна і поляки будуть її платити.
Зараз у Польщі є важливий стратегічний шанс стати нашим союзником, вкластись в нашу перемогу, і сформувати з нами потужний альянс. В майбутньому, де ЄС посиплеться під тиском правих, цей альянс міг би змінити роль Польщі і нас на континенті. Натомість поляки обирають шовіністичний екстаз, замість впливового майбутнього. Відбудова, безпека і аграрка – це козирні карти майбутнього, якими буде володіти Україна після завершення війни. Але поляки вирішили цим знехтувати.
Ціна для них приходить навіть швидше. Шовінізм і публічна зневага змушують українців залишати Польщу і переїжджати до інших країн. На їх місце вже завозять колумбійців і філіпінців. Цікаво, як таке польським расистам?
Ми в складній ситуації. І нічого не змінилось з 22-го року. Ми воюємо з лютим ворогом, а наші сусіди штрикають нам ножами в спину, своїми дрібними історичними образами. Ми вистоїмо. Але хто був нам другом і братом, а хто підлотою ми не забудемо.
Тримаймося.