Куди можна повести школяра на окупованій Луганщині
Офіційно в «республіці» все безкоштовно. Неофіційно - все інакше
Дитяча позашкільна діяльність - атрибут винятково мирного життя. Після літа 2014 року, звичайно, у цій сфері відбулися деякі зміни, зумовлені найбанальнішими причинами - відсутністю кадрів, які хочуть і здатні займатися з дітьми.
Ті, хто працював до літа 2014 року, виїхали, нові співробітники з'являлися повільно. І часто бажання дітей (і батьків) набагато випереджали можливості будинків творчості або приватних студій розвитку.
І три повоєнні роки можуть стати часом, втраченим безповоротно. Я часто чую про те, що хтось дуже хотів займатися, наприклад, тенісом, але запізнився. У дитячому віці грань між тим, коли дитині ще рано кудись ходити, та тим, коли вже пізно, дуже тонка.
Зараз у Луганську можна знайти такі напрямки для розвитку дитини:
1. Танці. Танцювати беруть дітей від 3 до 4 років. Приватні заняття у численних танцювальних студіях коштують від 32 гривень за годину (тут і далі ціни в рублях перераховані за курсом комерційних центрів). Таких танцювальних студій у місті безліч. Є мережі студій, що були дуже популярними до війни й відроджують свою діяльність зараз.
У дитячих будинках творчості (колишні будинки піонерів) дитина може брати три уроки танців на тиждень за 140 гривень. Але батьки зважають і на вартість проїзду в обидва кінці для дітей та тих, хто їх супроводжує.
«Республіка» забезпечує безкоштовний проїзд школярів тільки вдень у період шкільних занять за наявності учнівського квитка з фотографією і печаткою школи.
Ті, хто займались раніше, можуть не знайти своїх тренерів, які виїхали і не повернулися до Луганська. А зараз танці ведуть буквально всі. Приватні танцювальні школи не гарантують якості занять на відміну від «державних» танцювальних гуртків.
Ті, хто обрали цей напрямок, беруть участь у відборах, конкурсах, їздять до Росії на змагання. Найчастіше - за гроші батьків. Є тут і свої корупційні схеми: зазвичай на конкурсах перемагають діти тієї школи, яка організовує конкурс.
2. Студії розвитку. До літа 2014 року такі студії у Луганську були щокроку. Зараз охочих платити за заняття особливо немає. Студії намагаються проводити акції, продавати абонементи, приваблювати першим безкоштовним заняттям... Але часто такі маленькі приватні студії змушені проводити заняття для одного-двох малюків.
У деяких «державних» установах (Палац культури ім. Леніна, Будинок творчості, Будинок радості) є свої студії розвитку. Місяць в режимі два заняття на тиждень коштує 160 гривень. У дві години входить малювання (ліплення, аплікація), англійська мова, вокал, дитячий фітнес.
До речі, приватних шкіл і приватних дитячих садів, як до війни, у Луганську зараз немає. Рейтинг школи зараз визначити важко. Профілі іноземних шкіл збереглися, але вчителів-предметників та вчителів іноземних мов бракує. До завершення навчання їх обіцяють знайти, але самі вчителі неохоче йдуть працювати через малу зарплату.
3. Східні єдиноборства. Чомусь саме східні єдиноборства - найпопулярніший спорт для хлопчиків і дівчаток. У місті безліч спортивних секцій, де навчають тхеквондо й айкідо. Приймають дітей від 4 років. Секції є приватні й державні. Коштує це від 90 грн на місяць в «державних» секціях і до 320 у приватних.
4. Модні творчі напрямки, популярні переважно серед дівчаток, - валяння іграшок з повсті, вироби з паперу, бісеру, гумок. Найчастіше в таких гуртках недобір: батьки віддають дітей туди, де може бути щось корисне для їхнього майбутньому. Матеріали купують коштом гуртківців.
Офіційно в «республіці» все безкоштовно. Неофіційно - все інакше. Тренери й інструктори «державних» гуртків і секцій пошепки повідомляють батькам суми до сплати. Вибачаються і виправдовуються, але кажуть, що гроші підуть на покупку миючих засобів або витратних матеріалів. Найчастіше батьки розуміють це і радіють вже тому, що в місті знову працюють гуртки.
У Луганську не знайти гуртків технічної творчості для хлопчиків, тобто того, що раніше було електротехнічними, авіа- чи судномодельними гуртками. Немає керівників, готових працювати за такі гроші, і немає коштів, щоб купувати все, з чим зможуть працювати діти.
У авіагуртку, наприклад, зроблений дитиною літак повинен злетіти - це кінцева мета занять. А в «республіці» вже немає тих працюючих заводів, які раніше надавали матеріал для дитячих занять. І хлопчики йдуть на танці, вокал, єдиноборства - як можливу з наявних альтернатив.