Придністровський виклик. Як відповість Україна?
Триває 65-й день повномасштабної російсько-української війни
Про ситуацію навколо Придністров'я.
Є три сценарія:
1. Підпалити Молдову
План захоплення адмінбудівель (парламенту) протестуючими, захоплення поліцейських відділень тощо. Завдання – спровокувати відкриття вогню по демонстрантам та легітимізувати втручання «російських миротворців», які розміщені в Придністров’ї. Швидка атака російських та придністровських сил на Кишинів, зміна політичного режиму, оголошення дострокових виборів та введення тимчасової адміністрації. У випадку спротиву з боку Кишиніва – подати події як громадянський конфлікт у самій Молдові. Загальна дестабілізація Молдови.
2. Відкрити «другий фронт»
Скористатися «інформаційним шумом», звинуватити Україну в атаках на Придністров’я, оголосити мобілізацію в «ПМР», та «відкрити другий фронт» проти України, завдаючи ударів по українським прикордонникам та/або забезпечуючи відволікання ЗСУ від можливого російського десанту в Одесі.
3. «Деактивація» Кишиніва
Дестабілізувати політичну ситуацію в Молдові, здійснити тиск на Кишинів та не допустити активної участі РМ в побудові логістичних ланцюгів поставок озброєнь, продовольства та ГСМ для потреб України. Через Молдову йдуть значні поставки. Після руйнування мосту в Затоці Молдова стає важливою транзитною територією. Тому вся історія з «терактами» та загрозою «другого фронту» може бути тиском на Кишинів.
На нашу думку, може мати місце будь-який з цих сценаріїв. Раціональність та прорахованість кроків сьогодні не є сильною стороною російських стратегів
Проте, існують об’єктивні перепони на шляху реалізації плану «відкриття другого фронту» чи «підпалу Молдови».
- Політична та економічна еліта Придністров’я не зацікавлена в «розморозці» конфлікту з Молдовою, а тим більше – у війні з Україною.
- Військова сила росіян та ЗС «ПМР» є недостатньою для наступальних операцій.
- «Відкриття другого фронту» в Придністров’ї можливе лише у синхронізації з російським десантом в Одесі, зміною політичного режиму чи встановленням повного контролю над керівництвом в Тирасполі, політичній дестабілізації в Молдові, введенні на території «ПМР» заградзагонів та швидкої мобілізації в регіоні. Але навіть провести мобілізацію та озброїти новобранців у росіян не вийде.
Щодо випереджального удару по Придністров’ю
Придністров’я офіційно в Молдові не визнано окупованою територією. Є рішення ЄСПЛ щодо здійснення Росією ефективного контролю, є рішення Конституційного Суду РМ… на законодавчому рівні Молдова не визнає Придністров’я окупованими. Таким чином, Придністров’я – це територія РМ.
Президент РМ Майя Санду заявила, що «Придністров’я – це де-факто неконтрольована територія, але це територія Молдови, там живуть наші громадяни. Мир та благополуччя громадян – наш пріоритет. Молдова не планує блокувати Придністровський регіон, ми відкриті до діалогу щодо вирішення конфлікту мирним, дипломатичним шляхом».
Придністров’я є стороною переговорів у форматі 5+2. Україна поряд з Росією та ОБСЄ є гарантами переговорного процесу, а США та ЄС – спостерігачами. Формат 5+2 не скасовано. Ми пропонували Києву вийти з цього формату, проте Україна в ньому знаходиться досі.
Молдова не зверталася до України за військовою допомогою. Вторгнення України чи завдання превентивних ударів зараз по території «ПМР» буде розглядатися як агресія. Без політичної волі Кишиніва вирішити питання рашистської присутності в Придністров’ї неможливо.
Остання позиція є важливою. В останній час в українських медіа з’явилися публікації, які де-факто виправдовують мляву та нечітку позицію Кишиніва. Мовляв, «молдовське керівництво є заручником обставин», «воно й так робить все, що може», «не вимагайте від Санду більше, чим вона може дати» …
Насправді, Молдова чекає, щоб Україна вирішила Придністровську проблему самостійно
Без них. І щоб коли відбудеться дерашизація регіону, по факту отримати регіон собі для подальшої поствоєнної інтеграції. При цьому Кишинів навіть офіційно звертатися не хоче до Києва за військовою допомогою. Це звичайна молдовська політика «маленької країни», яка чужими руками загрібає жар.
Замість висновків
У випадку виникнення реальної загрози «відкриття другого фронту» в Придністров’ї, за умови погодження дій із західними партнерами, нанесення превентивних точкових ударів по російській військовій інфраструктурі на території «ПМР» не буде мати надзвичайних негативних наслідків. Проте, для цього ми повинні наперед дипломатично убезпечити себе від конфлікту з Молдовою (не повторювати помилку з Чаусом).
У разі політичного рішення ліквідувати рашистський анклав в регіоні, варто реалізувати гібридний формат стабілізаційної операції із залученням поліцейських сил РМ, міжнародних організацій та гуманітарних місій. Ми не виключаємо, що ця територія певний час знаходитиметься під операційним управлінням української місії.
У випадку, якщо ситуація не набуде гострого характеру, збережеться формат «відкладання вирішення Придністровського питання на після війни». Це не про банальне консервування статус-кво, а означає початок підготовчої роботи з поствоєнного врегулювання. А така робота вимагає створення центру стратегування з означеної теми із залученням провідних фахівців по регіону.