Дитяча витівка опозиції
«Великого сидіння» не відбулося. Маю на увазі похід представників фракції «Батьківщина» до Президента. Все закінчилося «позитивом для країни».
Нинішній захід підтвердив істину, що вдруге історія повторюється як фарс.
Справа у тому, що у 2002 році вже був похід великої групи народних депутатів на чолі з Ю.Тимошенко, О.Морозом та П.Симоненком до АПУ з вимогою зустрічі з Президентом Л.Кучмою. Він відмовився від зустрічі. Депутати розмістилися на третьому поверсі в залі засідань і заявили, що будуть тут до задоволення їхніх вимог.
Наприкінці того ж дня я повернувся з відрядження і дізнавшись про таку ситуацію, прийшов до АПУ. Організатори походу заявили мені, що у них немає іншого виходу, окрім того, щоб вимагати зустрічі і чекати на неї.
Водночас розроблялася операція, як силами спецпідрозділів винести депутатів з приміщення. У телефонній розмові з Л.Кучмою (його на той час в АПУ вже не було) виклав свою позицію:
1. Такі дії призведуть до жорсткого зіткнення, що, окрім усього іншого, викличе негативну реакцію не тільки в українському середовищі. Тому категорично висловився проти силових заходів. Про що також сказав і розробникам цієї «спецоперації». Звісно, декому це не сподобалось.
2. Рекомендував Л.Кучмі вранці зайти до зали засідань і запропонувати народним депутатам надати йому їхню петицію і звільнити приміщення (дослівно сказав: цар же виходив на ганок і приймав чолобитні (петиції). Правда цього не було, коли за справу взявся піп Гапон.
У такий спосіб конфлікт було врегульовано. Сторони зберегли свої обличчя.
Те, що відбулося вчора, тягне на таку собі дитячу витівку. Вона вщент зруйнувала останні серйозні заявки опозиції, сенс загалом начебто й аргументованих вимог.
Утім, складається враження, що, роблячи заявки і заяви, деякі опозиційні очільники не знають, що робити з ними завтра. А тому успішно їх забувають і гарячково хапаються за нові новації, щоб знову забути і їх. Якщо запитати, чому блокували трибуну ВР попереднього тижня, думаю, що вже й не згадають.
Усе це справляє враження таких собі забавок, у яких губиться сенс країни. Шкода! Країни і людей!