Мирний спектакль Путіна: навіщо Україну змушують грати за сценарієм Кремля

Коли про відновлення перемовин Росії, України та Сполучених Штатів тільки домовлялися, можна було почути, що сама згода Путіна надіслати своїх чиновників на переговори – вже прогрес після кількох місяців відсутності будь-якого діалогу. Але тепер, коли ми знаємо склад російської делегації, можна констатувати, що ми маємо справу з тими ж шахраями, які за ці майже пʼять років навчилися ходити по колу і імітувати переговорну активність.

Звісно, керівник цієї делегації Володимир Мединський займається цим ходінням по колу ще з зими 2022 року. Перемовини тоді завершилися нічим, але плодами діяльності Мединського Путін користується досі – коли розповідає, що його посланець вже домовився з Україною про її фактичну капітуляцію, а тут до Києва приїхав тодішній британський премʼєр Борис Джонсон і переконав продовжувати опір.

Проте головне в постаті Мединського – це те, що він не має ніякого політичного впливу, ніякого авторитету. Навіть у 2022 році, коли путінській помічник тільки запропонував можливість припинення вогню на російсько-українському фронті, на нього буквально накинулися всі російські пропагандисти. Хіба той самий Лавров міг би наштовхнутися на таку образливу критику? Але навіть Лавров не має прямого виходу на Путіна і дізнається про принципові рішення президента останнім. А от Мединський про такі рішення дізнається по телевізору…

Інші учасники перемовин – або клерки з МЗС, або розвідники, які просто мають оцінити настрої ворога. Така делегація нічого не вирішує і нічого не пропонує. Тоді виникає питання – навіщо українським представникам розмовляти з цими шахраями?

Виключно для того, щоб у Білому домі нас не могли звинуватити у нехтуванні миротворчими ініціативами Трампа і на цих засадах відмовляти Україні в допомозі. По суті, українська участь у перемовинах – своєрідний ритуал.

Та й російська також. Росіяни демонструють, що готові йти назустріч побажанням з Вашингтона і говорити навіть не тільки щодо завершення війни з Україною, але й щодо системи безпеки у Європі й економічного співробітництва із США. Але примусити Захід обговорювати російське «занепокоєння» з приводу власної безпеки – також очевидне шахрайство. Росія – одна з двох найбільших за запасами ядерних держав світу, що здійснила агресію проти безядерної України. Хто і що може загрожувати її безпеці?

Ще до цих перемовин, коли на тлі візиту української делегації до США стало відомо про дизельну оборудку Трампа і Путіна, Зеленський говорив про українських переговірників як про ширму для дій американської адміністрації. Нічого не змінюється і зараз. Українські переговірники продовжують виконувати ту саму функцію. І можна вважати, що з цієї ганебної ситуації просто немає виходу.

Але насправді вихід є. Критика дій адміністрації в російсько-українській війні після проміжних виборів буде тільки посилюватися, і президент Трамп вже не зможе з цією критикою не рахуватися. І ставлення до процесу імітації Росією мирних перемовин теж доведеться переглядати.

Я не бачу жодного сенсу у перемовинах без перемирʼя. Не бачу сенсу у перемовинах без дипломатичної ізоляції Путіна. Не бачу ніякого сенсу у перемовинах без результату й економічних оборудках із результатом.

Звісно, президент США може вважати інакше. Але якщо він продовжує наполягати на моделі перемовин без перемирʼя, США мають допомагати Україні і захищатися від Росії та ефективно бити по Росії. Тому що насправді це єдиний шлях, щоб примусити Путіна погодитися на реальні перемовини, а не на чергове шахрайство.