Волинська трагедія. Чи потрібно Раді симетрично відповідати польському Сейму?

Від рішення польського Сейму 22 липня про геноцид поляків на Волині досі лихоманить суспільства по обидва боки польсько-українського кордону. В Польщі починають лунати заяви про його шкідливість для майбутнього двосторонніх відносин. Заяви громадськості в Україні стають дедалі жорсткішими і ще більше загострюють питання, якою має бути реакція українського політикуму.

В дискусіях найчастіше чуємо просту відповідь – симетричною, тобто по суті такою ж, як дія польського парламенту. Можу лише частково погодитися щодо цього. Симетрія має проявитися в тому, хто відповідає – це повинен бути український парламент. Але не згоден щодо змісту відповіді. Повною симетрією на глупоту є тільки нова дурість.

Польський парламент здійснив політичну, юридичну та історичну помилку, назвавши антипольські акції УПА геноцидом. Такою ж помилкою буде спроба охарактеризувати антиукраїнські дії АК геноцидом. Фактично така оцінка підтвердить правоту польських політиків. Адже акції українських та польських підпільників у роки Другої світової війни насправді були симетричними і, визнаючи геноцидними вчинки АК, ми визнаємо такими і дії УПА.

Інший аргумент проти такої симетрії: рішення польського Сейму – крок до розмиття унікальності поняття «геноцид», того, що юристи називають «злочин над злочинами». Користуючись логікою польських політиків, геноцидом можна кваліфікувати тисячі воєнних злочинів і в роки Другої світової, і після неї. І за цими тисячами поступово зникнуть чи розчиняться такі справді надзвичайні навіть для жорстокого ХХ століття, як Голодомор та Голокост.

Такий підхід баналізує страшні злочини тоталітарних режимів, жертвами яких стали мільйони людей. Для України, як держави, яка намагається донести світові страшну правду про мільйони вбитих голодом, домагається визнання цього злочину геноцидом на міжнародному рівні, некоректне застосування цього терміну неприпустиме.

Реакція Верховної Ради не повинна стосуватися минулого

Тож якою має бути реакція українського парламенту? На мою думку, вона не повинна стосуватися минулого. Оцінки парламентарями історичних подій, особливо тих, які мало вивчені фахівцями-дослідниками, шкодять як розумінню минулого, так і сучасності. Верховна Рада України має оцінити саме резолюцію Сейму Республіки Польща, дати оцінку діям нинішніх польських політиків, вказати на їх можливі наслідки в майбутньому.

На зустрічі президентів України та Польщі 24 серпня здебільшого йшлося про майбутнє. Хоча очільники держав згадали і про потребу діалогу істориків довкола важких проблем минулого. Анджей Дуда навіть зазначив, що спільними зусиллями Україна та Польща намагатимуться зробити діалог щодо історичних питань більш продуктивним. «Можете сподіватись на наші узгоджені дії в цьому питанні, – заявив він. – І вже в грудні, думаю, ми будемо у змозі говорити про конкретні речі».

Насправді ж конкретний формат історичного діалогу вже напрацьовано дослідниками з України і Польщі з ініціативи вповноважених урядових установ обох країн. Від минулого року (після багаторічної перерви) Інститути національної пам’яті Польщі та України заснували Українсько-польський форум істориків. До його складу ввійшло 12 найкращих фахівців теми конфлікту між двома народами в роки Другої світової війни.

З українського боку – професор Іван Патриляк, професор Ігор Ільюшин, професор Леонід Зашкільняк, професор Богдан Гудь, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович, професор Юрій Шаповал. Із польського – професор Гжегож Грицюк, професор Гжегож Мазур, професор Гжегож Мотика, професор Ян Пісулінський, професор Вальдемар Резмер, доктор Маріуш Зайончковський.

Відбулося вже два засідання форуму, на жовтень цього року заплановане третє. Часом дискусії між істориками були доволі завзятими. І, напевне, такими будуть і надалі.

Але навіть найгарячіші їхні суперечки довкола минулого є шляхом до його розуміння. Тоді як дискусії про минуле за участю політиків іноді ставлять під загрозу приязні відносини сьогодні і в майбутньому.