Нові «червоні лінії». Що не так з сучасною геополітикою
«Мабуть, із системи 20 століття як реальна межа для світу залишається тема «ядерної зброї»
Взагалі, вираз «червоні лінії» трохи про епоху, що відходить. Про систему, що склалася після Другої Світової війни, де інструмент «червоних ліній» виконував, передусім, функцію запобігання.
Вважалося, що гарантіями від великих воєн, а також порушення писаних (у вигляді міжнародного права) та неписаних норм (як консенсус) є мотивація економічного процвітання і навпаки санкції – обмеження – у разі порушення цих «червоних ліній».
У 21 столітті поняття «червоних ліній» як дієвого інструменту дедалі більше розмивається і втрачає початковий зміст.
По-перше, гібридні підходи, найрізноманітніші (від «зелених чоловічків» та «військових за спинами жінок і дітей» – до штучних міграційних криз на кордонах ЄС та НАТО з Росією та Білоруссю), ускладнюють виявлення та, відповідно, покарання порушника. Усі, звісно, розуміють, хто і як порушує. Але оскільки порушник завжди маскується в тилу/біля тилів того/тих, де він хоче зламати ситуацію, то й задіяти маркер «червоних ліній» і далі інструменти міжнародного права не завжди є можливим.
По-друге, повномасштабне вторгнення Росії в Україну – це вже порушення всіх «червоних ліній», коли одна країна відкрито намагається знищити іншу. І логіка вирішення проблеми на попередження тут уже не працює. Проблема вже є. І йдеться вже не про «червоні лінії», а про те, як зупинити війну, і не просто зупинити, а вийти на мирний процес у рамках справедливості та системного підходу (міжнародного права).
По-третє, фрагментація та неоднакове відчуття загроз та викликів (а відповідно і «червоних ліній»), навіть у рамках існуючих альянсів та союзів. Скажімо, якщо взяти Європу, то навіть без крайньої позиції Угорщини між іншими країнами-однодумцями є різні позиції. От хоча б у питанні збивання об'єктів, що наближаються до їхнього повітряного простору.
І, тим не менше, словосполучення «червоні лінії» – одне з найчастіше вживаних. Хто чиї «лінії» швидше зітре і як ці «лінії» змінюються – причому, не тільки у відносинах між країнами/альянсами, а й усередині країн. Військові дії на території Курської області – це і про стирання «червоних ліній» усередині самої Росії.
Мабуть, із системи 20 століття як реальна межа («червона лінія») для світу залишається тема «ядерної зброї». Але й тут відбуваються зміни. Маю на увазі зміни у сфері оборони (парасолька від ядерної зброї) та розуміння того, що рівно те, що закладалося у 20 столітті, коли ядерні держави були гарантами від великих воєн та грантами збереження існуючої системи правил, тепер – прямо навпаки, руйнується як принцип окремими ядерними країнами.
Якщо ж говорити про інші питання, то «червоні лінії» роздвоїлися. Є дві групи «ліній».
- Упередження, комплекси та страхи з 20 століття. Класика жанру – не дратувати агресора, інакше буде ще більший конфлікт. Події з 2008 року (Грузія), а потім з 2014 року (Крим та Донбас) та млявість реакції Заходу – показали прямо протилежне.
- Формування нового розуміння ситуації і далі необхідність самовизначення з низки питань. І це стосується як позиції з конкретних питань (наприклад, чи можна розпочинати процедуру членства України в НАТО, коли частина її територій залишатиметься під окупацією), так і того, як цього досягати (класика жанру – принцип ухвалення зовнішньополітичних питань одноголосно). Це те, що на поверхні.
Думаю, ми ще цього року побачимо обриси трансформацій по цим двом напрямках.