Передбачення на наступні 300 днів війни

Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже понад 300 днів. Маємо нагоду розповісти про проміжні підсумки та спробувати зробити низку передбачень щодо перебігу російсько-української війни.

Давайте пригадаємо, що говорили на Заході про перспективу вторгнення Росії в Україну рік тому. Нам пророкували швидку перемогу російської армії над українською та апокаліптичний сценарій для України в цілому. Численні західні експерти розповідали про причини, через які Україна не зможе вистояти. Нагадаю, що наша держава на момент 24 лютого 2022 року не мала жодного зобов'язуючого двостороннього договору про надання військово-технічної чи фінансової допомоги у випадку агресії. Проте це не завадило країнам Заходу протягом 2022 року надати Україні різноманітної допомоги на десятки мільярдів доларів.

Унікальне протистояння

Якою стала фаза російсько-української війни, що розпочалася в останню декаду лютого та триває досі? По-перше, це найбільша війна в Європі після 1945 року та наймасштабніші військові дії у світі у ХХІ столітті. Нічого дивного – на найбільшу країну Європи напала із застосуванням значної частини свого арсеналу найбільша в світі за територією держава, це протистояння викликає  резонанс у всьому світі, і він далеко не такий, як хотілося б ключовими світовим гравцями. Глобалізація, яку суттєво підважила пандемія коронавірусу, отримала удар під дих від бойових дій на просторах колишньої Російської імперії та СРСР.

Для України це – Війна за Незалежність, практичне переосмислення допущених у спілкуванні з Росією помилок та прагнення закріпити за собою місце на політичній карті світу. Це завдання наша держава ВЖЕ виконала, мова йде тепер про терміни, у які буде повністю відновлено територіальну цілісність України у кордонах 1991 року. Нагадаю, що єдиний захоплений цього року росіянами обласний центр – Херсон – Сили оборони України звільнили 11 листопада цього року. Проте завершення війни без звільнення окупованого у 2014 році Росією Криму, Донецької, Луганської, Херсонської та Харківської областей і Кінбурнської коси (Миколаївщина) громадяни України навряд чи приймуть як перемогу.

Ця війна стала народною не лише з тієї причини, що у піксельні однострої сьогодні вдягнені  сотні тисяч громадян України. Потужний добровольчий рух, енергійна підтримка волонтерів сприяли успіхам Сил оборони України. Їх  безпосередній керівник – Валерій Залужний – став одним з найбільш популярних персонажів у державі.  Невипадково російська пропаганда неодноразово намагалася протиставити Залужного президенту Володимиру Зеленському, проте марно.

Глава держави став символом опору України, а ставлення громадян України до президента своєї країни – показником зрілості суспільства. Володимир Зеленський сприймається всередині України та в світі як лідер країни, яка бореться за власну незалежність, він належним чином виконує власну функцію як Президент України. Це не означає, що система влади в Україні стала за помахом руки ідеальною, не означає зникнення корупції та низки інших проблем, проте головним ворогом мільйонів українців є саме російські агресори. І це усвідомлення необхідне, як і те, що до завершення війни нових виборів в Україні не буде.

Тотальна війна

Коли говорять про 300 днів широкомасштабної війни в Україні, насамперед – і це абсолютно справедливо – згадують про Сили оборони України, тих, хто прийняв на себе головний тягар протистояння рашистським агресорам. Бойові спроможності наших захисників,  стали одним з головних відкриттів для наших західних партнерів. Запеклий опір українців зламав стереотипи Заходу та дозволив зберегти незалежність України та закласти підвалини для відновлення територіальної цілісності нашої держави. Протистояння з Росією розпочалося у 2014 року, і з того часу українські військові набували досвіду та поступово змінювали власні позиції.

Крім бойових дій, є ще один напрям, на який необхідно звернути увагу – протидія ворожим проявам у тилу, якою опікується Служба безпеки України. Колишнього голову СБУ Івана Баканова парламент  звільнив з  посади у розпал бойових дій, його місце зайняв професійний СБУшник Василь Малюк.  Зміни, які пов'язують з його приходом, є відчутними та навіть показовими. СБУ не лише продовжує викривати ворожих агентів та шпигунів  (згадайте затримання полковника СБУ Кулініча, який виявився російським шпигуном), але і зосередилася на протидії шкідливій активності РПЦвУкраїні.  У низці храмів російської церкви вже побували співробітники СБУ, щоб поцікавитися, скільки коштує не лише опіум для народу, але і Батьківщина, яку продають російським агресорам.

Спецслужби зазвичай неохоче коментують власні операції, проте у суспільстві існує переконання, що вибух на Керченському мості або атака морських безпілотників на базу російського Чорноморського флоту у Севастополі – це справа рук СБУ. Власне, на це Василь Малюк і натякнув достатньо прозоро. Як і на те, що «бавовна» в тилу рашистів буде палати і надалі, незалежно від сезонних капризів, аж до завершення війни.

Якщо ми повернемося до бойових дій, то низка знакових моментів заслуговує на особливу увагу. Рашистам не вдалося створити для українських захисників жодного «котла», які так люблять їхні пропагандисти. Сили оборони України двома ПКР «Нептун» перетворили на об'єкт дайвінгу в Чорному морі ракетний крейсер «Москва» — флагман російського Чорноморського флоту. Після атаки морських дронів на Севастополь наприкінці жовтня активність російських кораблів у Чорному та Азовському морях суттєво зменшилася. Атака безпілотниками по аеродромах російської стратегічної авіації у Енгельсі та Дягілєво стала належною відповіддю на варварські атаки рашистів по об'єктах критичної інфраструктури України.  Ці атаки з метою заморозити українські мегаполіси та позбавити електроенергії та водопостачання максимальну кількість громадян держави є варварством ХХІ століття.  До речі, стрімкий контрнаступ Сил оборони України на Харківщині примусив Путіна оголосити «обмежену» мобілізацію, тобто ще глибше втягнути російське суспільство до стану війни.

У боротьбі за свідомість

Протягом цих 300 днів ми наочно переконалися у тому, що дегуманізація українців була та залишається елементом внутрішньої політики РФ. Там все менше приховують, що прагнуть захопити нові території, порушуючи норми міжнародного права. Звірячі злочини російських окупантів проти мирного населення та військовополонених стали найбільш масштабними після Другої світової війни. Путін, який публічно обіцяв «не допустити повторення Срєбрєніци на Донбасі», тепер асоціюються з терором у Бучі, знищенням Маріуполя, масовими похованнями в Ізюмі, звірячим знищенням понад 50 полонених захисників «Азовсталі» у концтаборі в Оленівці. Ці злочини свідчать про настрої, які панують всередині російського суспільства, яке підтримує дії господаря Кремля.

Якщо ми говоримо про настрої, то треба торкнутися і елементів суспільного життя. Падіння впливу та значення російської мови та культури в Україні відбувається масштабно, у світі зростає інтерес до української мови Вплив РПЦвУ помітно зменшився, серед її священників виявилися не лише носії ідей «русского мира», але і відкриті колаборанти агресора. Оскільки православні громади в Росії та Україні є одними з найбільших у світі, завершення війни спричинить і зміну розстановки сил у світовому православ'ї. Базова для російської пропаганди ідея про «триєдиний слов'янський народ» демонструє штучність, міф про російсько-українську дружбу зруйнований сотнями вбитих та тисячами примусово вивезених з України дітей.

Цинізм російської верхівки проявляється у показових деталях. Росія, як відомо, є ядерною державою, а Україна відмовилася від отриманого від СРСР ядерного арсеналу на початку 90-х років ХХ століття. Агресори у перші тижні війни захопили Чорнобильську АЕС – символ ядерної катастрофи та Запорізьку АЕС – найбільшу в Європі. Її вони продовжують утримувати, перетворивши на об'єкт провокацій. Однак цього Кремлю виявилося замало, і восени 2022 року VIP-група її військових та політичних керівників на чолі з Путіним звинувачувала Україну у підготовці до використання «брудної бомби». Представники МАГАТЕ не знайшли жодних підтверджень цього факту.

Варто відзначити, що інформаційний супровід бойових дій має дуже важливе значення. Російська пропаганда нагадує асфальтовий каток, який намагається закатати найменші прояви незгоди з офіційною лінією Кремля «СВО йде за планом». Внутрішні протести у РФ і справді малопомітні, хоча мобілізація спричинила низку інцидентів у лавах російської армії. Пропагандистські зусилля РФ втілює тандем офіційних повідомлень Міністерства оборони та «воєнкорів». Російські спецслужби активно використовують анонімні телеграм-канали для формування альтернативної реальності. Україна відповіла запуском телемарафону «Єдині новини», безпідставним відключенням від цифрового мовлення трьох опозиційних, проте патріотичних телеканалів та масивом інформації безпосередньо від учасників бойових дій.

Не менш цікавими виглядає людський вимір війни між Росією та Україною. Мільйони громадян України були змушені залишити свої домівки через агресію Росії, їх точна кількість невідома. За деякими оцінками, біля 20% населення України виїхало з території країни, і це свідчить про  масштабну демографічну катастрофу. Говорити про реальне повернення українських біженців можна буде лише після завершення бойових дій з Росією. Цікаво, що оголошена наприкінці вересня 2022 року «обмежена» мобілізація в Росії спричинила відтік сотень тисяч громадян РФ, виглядає унікальною ситуацією для країни-агресора. Проте не варто виключати, що цей людський ресурс може бути використаний для гібридних впливів протягом наступних місяців. Українські мігранти, у свою чергу, мають шанси стати додатковим ресурсом для відновлення країни після завершення бойових дій.

Глобальний вимір

Перш за все, варто сказати, що Росія зламала через коліно існуючий міжнародний порядок, зловживаючи власним статусом. Своїми діями РФ продемонструвала власну готовність здійснювати демонстраційну «за три дні» агресію проти найбільшої країни Європи, яка повинна була поставити на коліна Україну та знищити волю до опору багатьох європейських країн. Опір Сил оборони України за підтримки громадян дозволив не лише дати відсіч, але і суттєво змінити парадигму розвитку ситуації. Світ протягом 2022 року з багатополярного за природою встав на рейки біполярності, причому Росії у цій моделі, якщо вірити Сі Цзіньпіну, немає.

Агресія Росії стала каталізатором зближення України з Європейським Союзом та НАТО. Подавши наприкінці лютого заявку на вступ до ЄС, наша держава вже у червні разом з Молдовою отримала кандидатський статус. Варто розуміти, що Європейський Союз прийняв Україну до спільного політичного простору та надає масштабну фінансову допомогу разом з Сполученими Шатами. Не виключаю, що в Брюсселі розглядають майбутній процес відновлення України як імпульс для зростання економіки Євросоюзу, адже масштаби завданих російською агресією збитків вимірюються сотнями мільярдів доларів/євро.

Після проведення Росією псевдореферендумів на окупованих територіях України про їх «входження» до складу РФ Володимир Зеленський оголосив про подачу «прискореної заявки» на вступ до НАТО. Проте ця ініціатива не знайшла адекватної реакції серед членів Альянсу, його генеральний секретар Єнс Столтенберг наголосив, що Україна зможе стати членом НАТО після завершення війни з Росією. Це не повинно дивувати, адже навіть члени найпотужнішого військово-політичного альянсу у світі не готові йти на ескалацію відносин з ядерною Росією. Однак Швеція та Фінляндія, які зберегли нейтралітет під час холодної війни, подали заявки на вступ до НАТО. Не менш показовим стало грудневе комюніке «Групи семи», у якому G-7 наголосила на прагненні притягнути Путіна до кримінальної відповідальності.

Російська агресія породила появу  нового формату – «Рамштайн», який отримав назву на честь американської військової бази в Європі. Він об'єднав понад 50 країн, серед яких всі учасники НАТО та ЄС, у питанні надання Україні військової допомоги. Варто пригадати і закон про ленд-ліз, ухвалений в Сполучених Штатах, який нині є символічним проявом солідарності. Проте ЗСУ протягом 2022 року отримали 155-міліметрові гаубиці, РСЗВ HIMARS, а наприкінці грудня – рішення про передачу батареї протиракетної системи Patriot. Військово-технічна допомога Україні протягом 2022 року збільшувалася кількісно та якісно, а позиція лідерів Заходу – «Росія не може перемогти у цій війні» — звучала все більш впевнено.

Широкомасштабне вторгнення Росії, на жаль, підірвало систему міжнародних відносин, продемонструвавши неефективність ОБСЄ та доцільність реформування Ради Безпеки ООН, роботу якої російський представник Васілій Небензя регулярно перетворював на балаган. Натомість у Генеральній Асамблеї ООН під час голосування за резолюцію, яка засуджувала проведення псевдореферендумів на окупованих територіях, Росія зуміла об'єднати навколо себе лише Білорусь, Сирію, Північну Корею та Нікарагуа. Дуже показова ситуація.

Якщо позиція країн Заходу виглядає дуже показовою (зокрема, колишній британський прем'єр Борис Джонсон був послідовним двигуном постійного тиску на Росію) і знаходить втілення не лише у наданні допомоги Україні, але у наймасштабніших в історії санкціях проти Росії, то поза межами «золотого мільярду» ситуація дещо інша. Китай та Індія купують у Росії енергоресурси з помітним дисконтом, країни Азії, Африки, Латинської Америки не поспішають запроваджувати санкції та взагалі псувати відносини з Росією. Тому наївно вважати, що РФ відкинута на узбіччя світової політики, проте  її глобальний вплив суттєво зменшився.

Прагнення Росії використати нафту та газ для шантажу Заходу обернулася для Москви втратою іміджу надійного партнера у питанні постачання енергоресурсів. Вибухи на газогонах NordStream не змогли змінити ситуацію у енергетичній сфері на користь Росії, її «енергетична зброя» розряджена остаточно.  

Російсько-українська війна суттєво вплинула на сусідів обох держав, насамперед на пострадянські країни. Білорусь на чолі з Лукашенком стала практично єдиним офіційним військово-політичним союзником РФ. Тривожно у Молдові, де Росія намагається розхитати внутрішньополітичну ситуацію. Країни Південного Кавказу стали об'єктом підвищеної уваги російської пропаганди.

Замість післямови

Ми нині перебуваємо всередині процесу російсько-української війни, що ускладнює об'єктивний аналіз ситуації. Проте говорити про проміжні підсумки необхідно вже сьогодні, адже протистояння Росії та України є унікальним тригером для системи міжнародних відносин. Перемога України не викликає сумнівів, проте необхідно донести до Заходу доцільність дезінтеграції Російської Федерації, реалізації її народами права націй на самовизначення. Іншого реального способу убезпечити Європи від рецидивів агресії Кремля насправді немає.