Чому сто років тому Україна втратила незалежність?

Кожен раз, коли я читаю «Ми зараз як УНР 100 років тому» ловлю себе на думці, наскільки ж українці (окремі) люблять себе шельмувати.

Проблема ж була в нас – розкол, еліти погані, недостатня українськість – оце усе. Звісно, народ не такий. Звісно, ніде більше такого не було. Ані у поляків жодної конкуренції між різними партіями і лідерами не було. Ані у чехів не було. У всіх хто тоді волею долі здобув собі незалежність все було ок, були дорослі і відповідальні, а тільки українці були тупі, еліти були унікально розколені, а ото поляки і чехи молодці. У них такого не було.

Проблема в тому, що це не правда.

Ніякої єдності у тих саме поляків не було. Аж і близенько. Політична конкуренція доходила до спроб одних лідерів польської нації завалити інших лідерів польської нації. Іноді – успішних. Про перевороти і бунти можна почитати окремо. Це в той час, коли радянські війська ще загрожували, а чим закінчиться німецька криза ще було незрозуміло.

З Чехословаччиною все теж було непросто, м’яко кажучи. Хоча ось ЧС пощастило. Знесилена Австрія без уряду і Угорщина, яку рвали усі сусіди (і свіжестворене королівство Сербів, хорватів і словенців, і Румунія) не дуже могли завадити формуванню держави. А ще завдяки війні чеських полонених на боці Антанти у ЧС буле вже структурована армія.

Так от, було дві реальні причини, чому 100 років тому нічого не вийшло.

Перша – вигідна соціальна пропозиція більшовиків. Так, можна Леніна вважати чудовиськом, але його політична програма добре продавалася 1917-1920. «Земля – крестьянам, заводы – рабочим, мир – народам» + «право нации на самоопределение». Ніякої переконливої і, головне, зрозумілої соціальної програми ані у «білих», ані у українських урядів не було.

Так, навіть соціалізм Винниченка був недостатнім у порівнянні з пропозицією більшовиків. Чи могли Скоропадський/Петлюра/Винниченко сформувати таку ж програму? Переграти Леніна на цьому повороті? Та теоретично могли. І Денікін міг. Але це з 2024 зручно про це розмірковувати. В тій ситуації вал більшовиків, які зуміли підняти під власну соціальну програму більше 5 млн бійців, скоріше за все, було неможливо зупинити. Особливо без підтримки.

Друга причина, власне, відсутність союзників як таких. Німеччина, точка опору 1917-1918, програла війну. Країни Антанти на території переважно Німеччини і Австро-Угорщини допомогли створенню Польщі і Чехословаччини. І зробили дуже непевну ставку на білих в Росії (і їм це не допомогло). І ні, не могли вони тоді потягнути ще один великий проект, який не користувався особливою легітимністю навіть на території, де розташовувався.

Так, і українцям, на відміну від поляків і чехів, не пощастило створити корпуси, які б воювали у Франції проти Центральних держав і отримали б якусь легітимність з боку Антанти. Та і шансів тоді такий корпус створити не було. Бо до лютого 1917 такий крок французів чи британців не зрозуміли б їх союзники з Петербургу. А після – не до того було.

Це зараз у Європи і США є ресурси, і навіть поточний рівень підтримки допоміг нам втриматись. 1918 Францію і Британію розривала соціальна і економічна криза, вони самі боялися лівої революції, Франція позичала у США для стабілізації економіки більше грошей, ніж могла генерувати. Тому коли вдалося більш-менш зафіксуватися з радянською Росією по Польщі – це був великий успіх. Що ж стосується Фінляндії і Балтії – їм пощастило. Тимчасово.

Еліти у кризових умовах ніколи не діють ідеально. Але не завжди винні вони. Чи народ, який не виявився «достатньо патріотичним». Найчастіше в історії все відбувається через банальну неспівставність ресурсів, відсутність зацікавлених в тобі союзників у поєднанні з несприятливістю умов. А 1917-1920 умови для української державності були максимально несприятливими. На відміну від сьогодення. Як би ми не жалілися.