Дементіївка – це Бахмут для 130-го батальйону тероборони

Днями був у Дементіївці, невеличкому селі між Харковом та Бєлгородом. До повномасштабки там жило десь людей десять, може пʼятнадцять. Зараз двоє: дід, який ходить у піксельному бушлаті, і бабця, яка іноді спускається в підвал і плаче. А коли не плаче – порається по залишках будинку і тримає у порядку памʼятний камінь по загиблим рік тому прикордонникам. Коли помруть ці двоє – Дементіївка помре разом із ними.

Вона і так вже померла. Дві дороги заросли, і що там у кущах – невідомо. Поля ніхто не засаджував, тому що після минулого року на них растуть металеві квіти. Цілих будинків немає. Немає і сенсу існування. Єдиний звук, який тут є, то звуки виходів чиєїсь артилерії, яка перетворює російських жон на вдів.

Колись я прочитав фразу «у кожного підрозділу свій Бахмут». Якщо воно так, то саме Дементіївка – це Бахмут 130-го бату ТрО. Вона випила багато крові, ця Дементіївка, в тому числі і моєї, і тут лягли хороші люди. Так само, як до нас тут лягали «кракени», прикордонники, нацгвардійці і спецура, і після нас – знову спецура, знову «кракени» і інші батальйони ТрО і мехбригад. Скільки їх таких, мало кому відомих Дементіївок, де найкращі зупиняли найгірше?

– Це що за кістка?

– Та наче з руки, нижче ліктя. Відірвало мабуть, от і залишилась в траві. Поклади отам.

«Отам» – це між шматком російської військової форми та закривавленими ношами, що стоять біля дерева.

А ліворуч буде стояти памʼятник, який встановили деякі небайдужі бійці 242 Окремого Батальйону Територіальної Оборони і 130 Батальйону територіальної оборони. З іменами тих своїх, хто поліг в Дементіївці і неподалік.

Багато імен.

Спіть.