Львівського гетто: тут загинув цвіт єврейської інтелігенції Галичини

Один німецький політик ляпнув утішну новину для своїх співгромадян: Голокост почався з Бабиного Яру. Тобто все, що було перед тим на теренах окупованої Європи, Голокостом не було.

Загалом Бабин Яр у нас піднятий на небувалу височину, хоча за кількістю загиблих він значно поступається жертвам Львівського ґетто.

Ось що пише історик Віталій Нахманович: «Распространенное мнение: чем большее количество жертв указать, тем страшнее будет трагедия, поэтому вместо наиболее реальной цифры в 90-100 тысяч погибших называют 200, 300 тысяч.

Другой аспект – «соревнование жертв». Для многих важно, чтобы жертв Холокоста было больше, чем жертв Голодомора, и наоборот.

Кроме того, вокруг самого Бабьего Яра существуют спекуляции на тему: сколько расстреляли евреев и неевреев. Хотя точной цифры мы уже никогда не выясним, но по всем научным оценкам из общего количества жертв две трети были евреями. Однако поскольку идет «соревнование» за статус «властелина памяти» Бабьего Яра и распорядителя самой мемориальной территории, продуцируются мифы о том, что евреев якобы погибло гораздо меньше, чем на самом деле. Или, наоборот, что все или почти все жертвы Бабьего Яра – исключительно евреи».

Подібне бачимо і з жертвами Волині – там цифри теж скачуть, як зайці, і вже сягнули півмільйона.

Професійні борці з українським антисемітизмом, які насправді є брехунами і провокаторами і які не помічають антисемітизму російського чи якогось іншого, добалакалися вже до того, що євреїв у Бабиному Яру розстріляли оунівці, які потім розстріляли самих себе.

Той же Віталій Нахманович дослідив і довів, що жодні оунівці не брали участі в розстрілах, як і легендарний Буковинський курінь, якого тоді ще в Києві не було. Але це нічого не міняє. Пройдисвіти за кремлівські гроші й далі піднімають галас про міфічних українських націоналістів, а до них на сторінку в Фейсбуку злітаються, як нетлі на світло, такі самі пройдисвіти з цілого світу.

І сьогодні чимало українських євреїв волають про той український антисемітизм, якого насправді ніколи не було і нема. Як і не було в жодній іншій країні світу міст, заселених євреями на 50-90% — тільки на українській етнічній території: Белз, Броди, Умань, Бердичів та інші.

Особливо роздратувала цих ряджених праведників моя скромна заувага про те, що нам не відомі серед загиблих у Бабиному Яру інші інтелектуали, окрім наших горопашних оунівців та їхніх соратників.

Але так воно є. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 р. свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український патріот. А серед них поетеса Олена Теліга, поет Іван Ірлявський, драматург, автор п’єси «Тріумф прокурора Дальського», яка з великим успіхом йшла у Львові, Кость Гупало, поети Яків Цапир, Євген Фомин, Микола Первач (справжнє прізвище Яків Гальперін) і Микола Шпак, прозаїки Федір Бахтинський і Петро Радченко, а ще публіцисти й працівники газети «Українське Слово»: Орест Чемеринський, Василь Кобрин, Ганна та Іван Рогачі, Тодозя, Євгенія і Євген Суховерський, Михайло Теліга, Одарка Гузар-Чемеринська, Іван Яковенко, а також бургомістр Києва Володимир Багазій.

Оце, звісно, не повний список відомих осіб, які загинули в Бабиному Яру. Серед них є один єврей і водночас український поет Микола Первач, який теж публікувався в «Українському Слові» і кляв Сталіна та радів німцям-визволителям. Про що, ясна річ, ряджені ніколи не напишуть. Як і про те, хто саме ховав поета від німців.

При реєстрації населення німцями у листопаді 1941-го Яків заявив, що паспорт втратив, щоб не виказати свого єврейського походження. Оскільки в такому випадку треба було представити двох поручителів, то, як засвідчив М. Бердичевський, саме українські націоналісти допомогли йому. Одним з них став Світозар Драгоманов, у якого Яків поселився. Поет Наум Коржавін писав: «Именно украинские националисты долго спасали моего друга, талантливого поэта Якова Гальперина».

В газеті «Українське Слово» було опубліковано дві статті під псевдонімом Микола Первач: «Крізь піт, сльози і кров» (14.10.1941) та «Слова й діла Йосифа Сталіна» (18.10.1941), останню статтю передрукувало ще кілька газет.

Олена Теліга 15.01.1942 року у листі до провідного діяча ОУН О. Лащенка писала: «Яків засипає мене тепер дуже добрими віршами з присвятами і без присвят мені, але віршами наскрізь «нашими».

А тепер зазирнемо до Львівського ґетто. Воно не удостоїлося такої слави, як Бабин Яр, його не оспівала і не оплакала Маріанна Кіяновська, його взагалі ніхто не оспівав. Але там загинув цвіт єврейської інтелігенції Галичини. Там загинули єврейські професори, художники, музиканти, композитори, скульптори. Це вражаючий список втрат.

Ось назву лише письменників, пов'язаних зі Львовом, які загинули в час Голокосту.

Шмуель Якоб Імбер (1889–1942), Довід Кеніґсберґ (1891–1942?), Мойжеш Канфер (1880–1942), Ізидор Берман (1898–1942), Даніель Ір (?–1942), Маврицій Шимель (1903–1942), Стефан Помер (1905?–1941?), Кароль Дрезднер (біля 1908–1943), Мінка Зільберман (1912–1941), Альфред Носсіґ (1864 – 1943, якого, щоправда, вбила єврейська СБ нібито за співпрацю з гестапо), Анзельм Літвак (1877 – 1942), Віктор Пордес, Абрагам Ерліх, Зофія Цукєрова, Єжи Рейтман (1888 – 1942), Руна Рейтманова, Артур Лаутербах (1881 – 1942), Юліуш Віт (1901—1942), Рафаель Фрідман, Аврогем Герц Фенстер (1908 – 1942), Броніслав Маєр, Дебора Фоґель (1900 – 1942), Бер Горовіц (1895 – 1941), Артур Жечиця (справжнє прізвище Буксбаум, 1910 – 1942), Герш (Генрик) Вебер (1904 – 1942), Лаура Вюрцберґ (1913 – 1942), поет і художник Остап Ортвін (1876 – 1942), письменник і редактор газети «Хвіля» Генрик Гешелес (1886 – 1941), Бруно Шульц (1892 – 1942, вбитий в Дрогобичі) та багато, багато інших.

Не забути б іще Емануеля Шлєхтера (1904 – 1943), автора пісень «Тілько ві Львові», «Серце батяра» та багатьох інших.

Чимало львівських єврейських інтелектуалів та митців загинули за межами Львова, як видатний історик Луція Харевічова (1897 – 1943), без праць якої мій роман «Аптекар» багато б втратив, або поетеса Зузання Ґінчанка (1917 – 1945).

Отже, за тверезими оцінками істориків, у Бабиному Яру загинуло близько 60 тисяч євреїв, а у Львівському ґетто і в Янівському концтаборі – 138,7 тисяч. І яких євреїв!

Ця згадка про видатних осіб з Львівське ґетто жодною мірою, очевидно, не підважує трагедії Бабиного Яру. Але втрати для єврейської науки і культури тут неспівмірні. Дуже добре, що є меморіал в Бабиному Яру, але невже СОТНІ ТИСЯЧ розстріляних в Лисиничанському лісі не варті вшанування їхньої пам'яті?

Наостанок пропоную мій переклад з Мавриція Шимеля (1903 – 1942). Про мудрагелів з Холма є велика серія легенд, частину з них знайдете у моїх «Легендах Львова». Чому Львова? Бо якраз у Холмі не дуже любили, коли з них сміялись.

Балада про мудрагелів з Холма

Гірко ся зажурили хасиди із міста Холма

Коли в бородатих хмарах сховалася мідна повня

Звелів тут раббі Іссахар всенькій громаді не спати

Щоб серед ночі місяця намоленого відшукати

І розбіглись жиди вулицями

І шукали місяця до нестями

Вилізали вони на дахи

Витягали шиї щосили

І поймали серця їх страхи

Бо в небі лиш зорі світили

Хтось шепоче: «Тихо, як на цвинтарі… Ша…

Там – між чорних дерев і могил блукає чиясь душа»

А шамаш руду свою бороду дряпав:

– А може той місяць свічкою скапав?

А може на щастя наше

Сховався він за бет-гамідрашем?

І всі навшпиньки тихцем

Підкралися до синагоги

Та не було там місяця

А тільки морок на вікнах вузьких і довгих

А сивий кравець горбатий

Мовив слова урочі:

– Може в ставку купатись

Вирішив місяць зночі?

Любить він воду, як жарко

Але в ставку лише мокли хмарки

І тут захеканий бахур

З холмського єшиботу:

 – Є він! Є! У криниці!

Круглий і злотий!

В криницю сховався місяць у мідяній повні

І в довгих капотах напнутих вітром мов тії чорні круки

До студні старої на Ринку побігли хасиди Холма

Свічок тремтливе полум’я ховаючи в зблідлі руки

Над цямриною зарослою мохом слизьким і тлусто рудавим

Схилилися голови бородаті і очі вліпили долу

В тісняві

З вуст полилась молитва тиха і шурхотлива

В золоту воду де місяць купався звабливо

А по молитві щоб місяць та й не утік їм знову

Крекчучи й стогнучи брилою привалили вони криницю

І потираючи руки

Втішені і веселі

Розбіглись мов чорні круки

У темні свої оселі

А вранці йшов раббі Іссахар зі старшинами ґміни

На Ринку співали півні

Всюди стояли хури

І продавали тут яйця масло і кури

І яке ж було здивування світлих хасидів із Холма

Коли відваливши насилу

З криниці важезну брилу

Побачили там не місяць уповні –

А сонце