Російські інтелектуали втратили розум?
Якщо Вассерман вважає Україну не державою, а «куском России», то Путін – «лоскутним государством»
Україна народжувала не лише геніїв і героїв, але також розмаїтих почвар, які згодом опинилися в перших рядах її ворогів. Такий, наприклад, колишній «знаток» з клубу «Что? Гдє? Когда?», одесит, а тепер депутат госдуми Анатолій Вассерман, який замість того щоб і далі шкрябати свої безглузді книги ні про що, зайнявся ще й читанням просвітянських лекцій для студентів. І вже не про «чорні діри», загадки Всесвіту і людину-мавпу, а про те, як їм «обустроїть Расєю».
Коли йому запропонували тему лекції «Взаимоотношения русского и украинского народов», він обурився і заявив, що лекції з такою назвою не буде, бо український народ «такая же составная часть русского, как народ курский или архангелогородский».
А далі «знаток», натхнений Солженіциним, видає пропахлу нафталіном версію, яка мандрує вже віддавна серед українофобів усіх мастей:
«Сама идея «украинского народа» разработана полтора века назад противниками России. Например, Австрийская империя после полувека усиленного заболачивания мозгов жителям Галичины вынуждена была просто уничтожить большую часть русского населения в концлагерях. Причем самый известный среди них Тарельгоф мало чем уступал Освенциму».
До австрійців він також приплітає і поляків, які з метою ослабити «русский народ» стали його розколювати.
Дуже вигідно, мабуть, молоти таку ахінею студентам, які цим питанням не володіють, то вони й Тарельгоф замість Талергофа проковтнуть, і те, що тих концтаборів було багато, хоча крім Талергофа і Терезина про інші досі відомо не було. Про яку «большую часть русского населения» йдеться, важко сказати.
Справді, австрійська влада загнала в концтабори москвофілів, які симпатизували Росії й на російські гроші дурманили народ. Зараз Росія щедро фінансує так званий русинський рух, а в ті часи давала гроші на москвофільські організації та пресу. Однак бажаної популярності москвофільські ідеї не мали, якихось кілька періодичних видань жалюгідним накладом майже за безцінь проти півтори сотні українських погоди не робило. Зрештою, та начебто російська мова, яка побутувала в москвофільських виданнях, була чистим непорозумінням – чудернацьким покручем «вєлікого і могучєго».
Як зразок зацитую класичний вірш Олександра Духновича (1803–1865):
Я русин був, єсмь і буду,
Я родился русином,
Честний мой род не забуду,
Останусь єго сином.
Ця примітивна графоманія, в якій не дотримано елементарного ритму, з якимись дикими наголосами, щоправда, й досі фігурує в закарпатських виданнях і читанках. Або ось початок оповідання Анатолія Кралицького (1835–1894): «Чорний сумрак поздной осені застеляєт видокруг; уже і вечер сближился, бо солнце западаєт за лисії гори; часом і зимний вітерок подуваєт од сівера; густо валится жолтоє листьє і соучасно укриваются ним корчі столітного дуба».
А це ж усе класики русинської літератури, яких російські шовіністи вважають росіянами, але чомусь цього скарбу не видають.
Коли ж почалася війна, австріяки інтернували москвофільських попів, журналістів та діячів, під роздачу потрапили й окремі селяни. Але інтернування під час війни не було чимось особливим. Так чинили усі країни. Під час ІІ Світової у США й Канаді ув’язнили всіх японців, у СРСР виселили всіх німців.
Але ще така цікавинка: там таки інтернували й австріяків, а серед них і багатьох русинів. Чесно кажучи, не завадило б щось подібне організувати і в час теперішньої війни.
Чому я взагалі приплів сюди Вассермана? Бо саме він і Солженіцин надихнули Путіна на його програмну статтю, яка стала прологом цієї війни.
Якщо Вассерман вважає Україну не державою, а «куском России», то Путін – «лоскутним государством». Саме Вассерман натхненно пророкував, що розпад Укра]ни як держави неминучий: «Вопрос только в том, по каким границам он пройдет». Не дивно, що ідеальним варіантом він при цьому вважає «отделение Галичины, то есть той местности, на которой первоначально обкатывалась идея украинства и через которую она продвигалась, от собственно Украины. В этом случае русское большинство населения Украины воссоединится с остальной Россией».
Це й стало програмою Путіна і темою його звернень до наших сусідів, щоб кожен собі забрав свій шмат пирога. І, судячи з поведінки Орбана, з Угорщиною вдалося домовитися.
Але Путін все ж був скромніший за Вассермана, бо звістив на весь світ про 17 мільйонів росіян в Україні, сплутавши їх із 17%, а Вассерман уже говорить про «русское большинство». А куди ж подітися меншості? Емігрувати до Галичини?
Дивно, що чоловік, який вирішив глаголити на такі делікатні теми, не поцікавився ближче українською ситуацією. Він би тоді з подивом довідався, що відділяти довелося б не тільки Галичину, а й Волинь, і Поділля, і Полісся, і Центральну Україну, де рівень народної самосвідомості уже такий самий, як і в Галичині. Взагалі українство, яке проявляє себе не тільки у мові, а й у прихильності до демократичних сил, цілковито умістилося в кордони колишньої Речі Посполитої. Тобто там, де поляки були довше, набагато краще збереглася мова і традиції, а де ступила нога москаля – русифікація і культурний крах. Та час показав, що далеко не всі російськомовні українці рвуться назад у обійми старшого брата, як не рвуться і питомі росіяни, що живуть у балтійських країнах.
Завдяки отаким вассерманам російськомовні міста знищені, російськомовні громадяни втекли на Захід, частина з них і не повернеться. Але західні держави знайшли спосіб, як зменшити їхню кількість: платять гроші, щоб ті виїжджали.
На останок, аби нарешті знову об'єднати псевдоукраїнців із росіянами, новітній Валуєв з таким типово російським прізвищем Вассерман запропонував Україну просто купити, як яку-небудь курву на трасі. Пікантно у цьому всьому те, що Анатолій Вассерман має українське громадянство, а його рідний брат Владімір, пісатєль, спокійно – в проміжку між російськими бомбардуваннями – собі живе в Одесі, й деякі книжки обидва братики написали у співавторстві.