СРСР зробив свою справу: частину українців очистили від традицій, мови та культури
Такі собі пуголовки без лапок, але з пулькатими очима і своєю приватною думкою про лелек
Вже кілька літ напередодні кожного Великодня вступають в бій світлі і темні сили, на прю стають паска contra куліч, і сам Великдень проти Пасхи, а ще Паска, як свято, проти церковного терміну Пасхи.
А ще кожні Великодні свята викликають у деяких журналістів різні філософські рефлексії. Зокрема, нарікання на Обливаний понеділок, бо, мовляв, у давнину такого свинства не було. Бо якщо хлопці обливали дівчат у Галичині, то тільки свяченою водою з парфумами, та ще й з чарочки. Вочевидь, автори таких вільних фантазій ніколи не зазирали у давню пресу, яка переповнена такими самими наріканнями на негідну поведінку молоді.
Серед львівських гімназистів та студентів і справді була спроба прищепити традицію кроплення, а не поливання водою, але загалом по всій Україні дівчат саме обливали, а не кропили, і то обливали з ніг до голови.
«Наступний день свят, – нотував Kurjer Lwowski 1889 року, – був полем хизування вуличної галайстри, кухарок, сторожів камяниць та інших громадян того ж рівня. Поливаний понеділок справляли вони собі без жодного стриму, не бавлячись в жодні парфуми ані одеколони, заховані в букетах і в зрадливих повітряних кульках. Лійка кількалітрова, рура водогінна, під яку заганяли помічену жертву, бочка з водою – ото начиння, яке був в роботі. Найбільшою ареною обливання був ринок, який юрба галайстри не дозволила нікому перейти безкарно, ллючи щедрою рукою за комір кожному, хто попав їм під руку. Можна собі уявити ґвалт і писк представниць прекрасної статі, несподівано пригощених добре націленим з-під Посейдонового тризуба набоєм свіженької води. А що гультяям виявилося замало ще цієї забави, то завершили великодній понеділок музикою розтрощених камінням шиб в ринку і на бічних вулицях, на що влада публічної безпеки дивилася вже менше прихильно і декілька призвідців обливання посадила на 12 годин в закладах на Сонячній вулиці».
«В Обливаний понеділок, – писалося про 1930-ті роки у Львові, – потоки води лилися з балконів, ґанків і стрихів так, що завбачливі дорослі ходили того дня під парасолями і серединою вулиці».
І преса тоді ж писала, що в давнину такого свинства не було.
Та де не було?
Був не тільки понеділок Обливаним, а й вівторок. Іван Франко згадував: «Але в Нагуєвичах у Великодний понеділок у храм сходить си богато чужосільних людей, і для того звичаєве обливанє перенесли на вівторок, який і називав ся обливаним».
«Була то сваволя загальна – як серед простого народу, так і серед вищого суспільства, – писав очевидець XVIII ст. – По понеділках чоловіки обливали жінок, а по вівторках жінки – чоловіків. Подекуди жінки це задоволення продовжували ще на кілька днів.
Обливалися по-різному. Вишукані кавалери, намагаючись не завдати прикрості дамі серця, обливали її ружаною водою, але були й такі, що поливали дам простою водою цілими горнятами. Через те панночки воліли вдягати у цей день скромніші сукні або ж з таких тканин, яким вода не зашкодить.
Найбільшим задоволенням було прилапати даму ще в ліжку. Тоді вже небога мусила просто таки плавати у воді межи подушками і перинами».
Парубки по селах ловили дівчат і кидали у ставок або річку.
На вулицях міст і сіл молодь чатувала з сикавками та баняками з водою, і не раз замість дівчини могли облити якусь поважну матрону, а то й священика.
Цей звичай має різні пояснення. Є версія, що прийшов він до нас з Єрусалима, де людей, які сходилися переконатися у воскресінні Ісуса, євреї обливали водою з вікон, аби їх розігнати. Інша версія вважає, що цей звичай зародився від часу хрещення Русі. Принаймні, наші предки цього дня переживали ті самі стреси, що й ми. Так що будьмо напоготові.
Тим більше, що, як застерігали святі отці, лихі сили стають найактивнішими напередодні великих свят. І чомусь саме вустами окремих жінок вони проголошують неймовірну ахінею.
Одна така, прости Господи, розродилася спічем про нашу мультикультурність, і що куліч із паскою мали би мирно уживатися.
Та от лихо: не уживаються, бо перший надто агресивний і витісняє паску. А паска, як делікатна дама, скромно вступається, щоб її місце зайняв куліч або, вибачте на слові, кекс пасхальний. Бодай би він вже комусь назад цілим виліз.
Безліч московитських чи московськомовних торгових брендів так і рябіють нам в очах, бо виробники різної харчової продукції просто не здатні вигадати нічого українського. От і лізуть усілякі клінкови, вікнарьови, мягкови, тьоми, льови… У Львові на АТБ велика реклама ковбас від фірми «Добров». Бодай же їм вода освятилася в три батоги!
А на Громадському радіо ще й оно які монстри працюють. Одна така безбожниця (мабуть, реінкарнація з 30-тих років: рєлігія – опіум для народа) розродилася на УП такими одкровеннями:
«Нас, громадян світської держави, щорічно вітають із релігійними святами, починаючи від супермаркетів техніки і закінчуючи президентом України».
Тобто саме тільки привітання зі святом вже може ображати оце пришелепане «ісчадіє ада». Таке враження, що лихий просто з серця її промовляє. Чи з живота.
«Подумайте, перш ніж вітати із релігійними святами, і зокрема Пасхою, ваших колег. Цілком можливо, що не всі вони є православними», – скиглить чортик з тієї почвари.
Шелихвістка навіть не знає, що вітають не з Пасхою, а з Великоднем. Таке слово як «пасха» в Україні вживалося лише церковниками і під час служби Божої. Не було його в словниках досовєтських. Був Великдень і була Паска.
Тому фразу «Давай після Пасхи», яка вже тій дамі осточортіла, бо чує її наша комсомолка надто часто, коли хтось домовляється про зустріч, міг виголосити тільки такий самий дурпецало.
І звісно, неабияке відкриття з особистого життя авторки: «свято Пасхи не відмічали, хоча це був традиційний вихідний в школі».
Ги-ги... традиційний вихідний... в традиційну неділю...
Яке совпаденіє!
Одне слово, подумайте, перш ніж вітати когось із Днем медика, цілком можливо, що натрапите на наркомана.
А перш ніж вітати з Днем письменника, можете натрапити на графомана.
А перш ніж вітати з Днем довбодятла, можете натрапити на умняка.
А перш ніж вітати з Днем Незалежності, можете натрапити на ватника.
Все таки совдєп зробив свою справу. Доволі багато людей є очищені від традицій, від будь-яких коренів, від мови (в дамочки з мовою теж проблема), від національної культури. Такі собі пуголовки без лапок, але з пулькатими очима і своєю приватною думкою про лелек.
Але лелек, на щастя, більше.