Про Прилєпіна і кар'єру, яку можна було спинити

Українці таки дуже креативний народ – в соцмережах невгаває вихлюп спонтанної творчости з приводу чергової фсбшної «зачистки свідка», аж я другий день мимоволі бурмочу чіпку як реп'ях «частушку»:

У прілєпіна захєра

нєту ножек, нєту х*ра –

вот она, вот она

хунта поработала! (с) не знаю, чиє)

Дотепно, авжеж. Але не вадило би, крім інфотейнменту, ще й трохи притомного розмислу. Напр., пригадати, що так колоритно обезножений «пісатєль-ополчєнєц» був у нас в інфополі в 2012-2014 рр. буквально висхідною літературною зіркою (я не перебільшую!), – а впала на нас ця зіронька з неба 2012 р. одразу почесним гостем Львівського Форуму видавців (саме тоді і я про нього вперше почула: «Что у вас там творится?! – кричав мені в Європі один старий, ще радянський еміґрант-дисидент. – Этот мерзавец стал знаменит публикацией «Письма к Сталину», как вообще можно его приглашать и с ним фотографироваться?!»).

Наші літкритики були послужливо рекламували цю зіроньку з кожної праски аж до самого 2015-го (так!) року: «пісатєль» уже катався по Донбасу з автоматом, а «укрАінскіє СМІ» продовжували друкувати його інтерв'ю на теми «русско-укрАінского діалога» та відгуки на його нову книжку, якою були завалені книгарні по всій Україні (бо видавнича машина має свій запас інерції, а захарушку нам явно розкручували на літературного «альфа-самця №1» з запасом «всерйоз і надовго», і ті бідолашні вкраїнські літературні пуделі, які мріяли опинитись на його місці, не важачись писнути слова проти, кидались натомість кусати за ноги «клятих феміністок» як головних винуватців своєї недолі, чим теж мимоволі помагали розчистити поле для захарушки...).

Одне слово, то була препотужна кампанія, в якій ТОДІ, насампочатку війни, відрізнити аґентуру від корисних ідіотів було не те що складно, а просто неможливо, та й нІкому було тим займатись. Але – тепер, невже ж нікому з видавничого цеху не кортить пригадати, як саме замовлялась та музика? Чого мовчимо, панове, шослучілось (с)?

(Інший важливий у зв'язку з цим терактом воєнний сюжет, гадаю, знайдеться кому проаналізувати й без мене – те, як тупо фсб ліпить цими терактами образ «України-терористки» за тою самісінькою схемою, як це свого часу було зроблено на виправдання Другої Чеченської війни, – а от про українську літературну кар'єру цього захера поговорити чомусь ніхто не квапиться... А саме б час: бо, так, – його в ті роки в нас читали, і вплив ця відверто фашистська проза з кримінальним культом сили мала, гай-гай, далеко не тільки на «ополчєнцев»...)

Нам дуже багато ще доведеться прибирати, розчищати й «розміновувати» – не тільки в фізичному вимірі.

Будьмо уважні (с).