Забута перемога України. Чому Путін боїться бандерівців?
Інформвоєнне, історикам на замітку...
За моїм спостереженням, нині саме слушний час, щоб нагадати Європі (і світові) про одну «проґавлену війну», яку українці вже один раз у минулому столітті для неї виграли, а вона їм досі навіть не подякувала).
Маю на увазі «хрущовську» десталінізацію й розпуск Гулагу.
Це була подія, що справила колосальний вплив на долі всіх країн т.зв. «Східного блоку», але й Заходу також – вона повністю переламала перебіг історії комуністичних і робітничих рухів і взагалі, можна сказати, змінила світ. Проблема в тому, що розпуск Гулагу досі приписують «добрій волі» Хрущова – а це те саме, що оголошувати «жестом доброї волі» втечу росіян з о. Зміїний. Теоретично ніби й відомо про повстання в Гулагу, досліджено й описано істориками Красноярськ, і Норільськ, і Кенгір, і вирішальну роль у тому українців (точніше – «бандерівців», бо саме вони принесли в табори структуру й методи військового підпілля, там важила не тільки чисельність бунтівного елемента, але й його професійний досвід партизанської війни), – проте зробити крок від Кенгірського повстання-1954 до промови Хрущова перед ХХ-м з'їздом і довести загальний пазл до зміни відповідного рядка в підручниках історії – ось цього так і не відбулося, тема підвисла. Російські історики, що в 2000-х нею займалися і першими (так, це були не наші, на жаль) оголосили, що Хрущов розпустив Гулаг, бо через повстання його вже не можна було втримати, – під кінець 2000-х якось різко на цю тему позамовкали, а на Заході їй спікерів не знайшлося. Так от, за моїми спостереженнями й відчуттями, саме час до неї звернутися.
Кілька хороших, вдумливих фахових статей українських істориків у світовій пресі під заголовками на кшталт «Чому Путін боїться бандерівців?» або «Забута перемога України» зараз дуже допомогли б змінити загальну оптику процесу на нашу користь. (Кажу це як людина, що 5-й місяць вимушено працює над цією зміною оптики і вже закінчує про це книжку, отож лакуни, де Україні зараз бракує «поданого з фланґу м’яча», бачу як мінімум краще за Шмигаля)).
А, і ще не дивуйтесь, якщо невдовзі з такою статтею, тільки з акцентами, позміщуваними в дусі «що Химцє бєлоє, то йому рябоє», невдовзі виступить який-небудь Расевич чи інший Медведчуків Джон-Пол Химка, – не я одна стежу за інформпроцесом, і з тої сторони теж очі є. Так що робити це треба швидко.