Українська історія в «Дюні»

Книгу читав (точніше – слухав у аудіоформаті). Тим, хто цінує наукову фантастику (яка часто у найкращих зразках не стільки оповідає про фантастику, скільки про навколишню реальність) – відомо, що «Дюна» є класикою жанру.

Нову екранізацію подивився – фільм зроблено неочікувано близько до книги (якщо не зважати на перетворення доктора Кінаса на чорношкіру жінку, але то зараз мода в західній кіноіндустрії така).

Нова екранізація – не традиційна вже для подібних стрічок перемога форми над змістом (як от у отстанній трилогії «Зоряних воєн»). І не похабщина, якою щедро пересипав Джорж Мартін свої «Ігри…»

Однак я не про це.

А про цікавий зв’язок між «Дюною» і українською історією.

Так-так, він є!

Місця, де живуть фрімени, корінні мешканці Арракіса – Дюни, вільнолюбні та грізні воїни, загартовані суворим кліматом, називаються «сієтч». В англійському оригіналі – «sietch». Нічого вам не нагадує?

У додатку-словнику наприкінці книги термін пояснений так: «місце зборів у часи небезпеки». Фримени настільки довго жили в небезпеці, що цей термін набув ширшого значення і вживається для будь-якого печерного поселення, де мешкає одне з племен.

Насправді ж йдеться про січ. Так, про ту, яка була козацькою. Про Запорізьку січ як архетип поселення вільних людей, фортецю борців за власну свободу.

Звідки ж в «Дюні» знайшлося місце для «січі»? Єдине логічне пояснення (якщо не зважати на логіку російської Вікі, де сієтч намагаються витягнути з назви каньйону в Йорданії (!) – це фільм «Тарас Бульба» з Юлом Бріннером у головній ролі.

«Дюна» видана 1965 року, а фільм вийшов на екрани 1962-го. Отже Френк Герберт, автор книги, цілком очевидно міг фільм бачити.

І там, на перших же хвилинах можна почути це слово – сієтч. Звучить саме так, як прочитати це українською.

Але йдеться, звісно, не про поселення фріменів, а про Січ, на яку Тарас Бульба мав би вислати своїх синів, замість відправляти їх на науку до польського Кракова.

« – Yes, Taras! If you sends your sons to the sietch, they will learn how to be warriors. It is only there, at the Cossack Headquarters, that they can become true Cossacks.

– Well said! I bring them to the sietch myself!»

«– Так, Тарасе! Якщо ти відправиш своїх синів на січ, вони навчаться бути воїнами. Лише там, у козацькому штабі, вони можуть стати справжніми козаками.

Ось такі слова звучать у фільмі. Мабуть саме з них і виникла ідея у Герберта, який загалом багато взяв для опису побуту фріменів з арабського світу – додати український колорит.

Оце – справжня фантастика: американська екранізація книжки Миколи Гоголя 1962 року (доволі фантастична навіть у порівнянні з першоджерелом) спонукала письменника Френка Герберта взяти образ козацької січі для опису місця життя вільнолюбних воїнів – фріменів.

І завдяки іншій екранізації, вже самої «Дюни», тепер, 2021 року, ця паралель з нашою історією набуває особливого звучання.

P.S. А головного антагоніста «Дюни», барона Харконена, звати – Vladimir.

P.P.S. Цитата зі «Словника Дюни»:

«ЛА, ЛА, ЛА – фрименський крик горя («Ла» перекладають як остаточне заперечення; «ні», що неможливо оскаржити).»

Після цього для когось з українських глядачів «Дюна», думаю, заграє новими гранями…