Щастя - бути поруч з Адою

Яке це невимовне щастя, ось так сидіти поруч. Дивитись чорнобіле кіно, сміятись разом до нестями і спільного брохіального кашлю.

І коли Ада повертається до онука Льоши і питає: «Ну чого Ви не смієтесь? Ну смішно же!». А в деякі драматичні моменти Ада від хвилювання, хапає мене і Льошу руцями. 

А я шепочу їй: «Адо Миколаївно, це ж кіно. Все буде добре і вони одружаться»)) 

Її фотокартки прикрашали мої стіни в дитинстві. Я мріяла бути схожою на Неї. 

Я люблю Її з «Вічного зову» і мрію зняти рімейк на «Дівчинка, хочеш зніматись в кіно». І я просто люблю Її. Ні. Я люблю Її не просто.

Я люблю Аду Роговцеву саме так, як вмію любити лише я.