Анастасія Приходько: Люди, які аплодували Ані Лорак, забули, що у нас війна і гинуть хлопці

Українка Анастасія Приходько отримала популярність в Росії у 2000-х. Після перемоги у шоу «Фабрика зірок» (2007 рік) вона навіть взяла участь у Євробаченні від цієї країни з наполовину українськомовною піснею «Мамо».

Після анексії Криму і початку війни на Донбасі Приходько категорично відмовилася від виступів у Росії. Співачка гостро критикує українських артистів, які їздять на заробітки до країни-агресора. Так само вона засуджує російських артистів–«кримнашистів», які порушували закони України і висловлювалися на підтримку загарбницької політики Путіна.

Зараз, як ідеться на веб-сторінці співачки, у Анастасії новий етап творчого життя: вона записує патріотичні пісні, виступає з концертами у зоні АТО. В інтерв’ю «Главкому» артистка розповіла про погрози, які вона отримує, пояснила, чому вважає своє 11 місце на Євробаченні-2009 перемогою. При узгодженні інтерв’ю артистка попросила прибрати з розмови питання про рідного брата Назара, який входить до УНА-УНСО.

Нещодавно ви отримали звання Заслуженої артистки України. Свого часу Олег Скрипка відмовився від такої нагороди: цим він начебто хотів привернути увагу «помаранчевої» до вимог тих, хто стояв за неї на Майдані. Що для вас означає це звання?

Я дуже поважаю свій народ. Мені дуже приємно, що завдяки моїм прихильникам в Україні я отримала це звання. Я вже неодноразово доводила, що почесті та гроші для мене не мають особливого значення. Але сьогодні така відзнака має для мене особливе значення. Це – перша офіційна спроба моєї держави помітити те, що я намагаюся робити для її свободи та кращого майбутнього…

Ви гостро відреагували на несподівану участь Ані Лорак у одному з концертів у Палаці «Україна». Нині у Верховній Раді зареєстрований законопроект №6660, який передбачає заборону гастролей українським артистам на території держави-агресора. Його варто ухвалювати?

Зараз вже не може бути компромісів. Або ми воюємо і відповідно реагуємо на російських «гастролерів», або не реагуємо і заплющуємо очі на війну. Я підтримую законопроект, про який ви говорите. Нині у нас йде війна і гинуть хлопці, ми повинні про це пам’ятати. Але дуже багато людей, напевно, про це забули, коли стояли і плескали в долоні (під час виступу Ані Лорак у палаці «Україна» – «Главком»). Також потрібно, аби і артисти з Росії не могли сюди їздити – ті, які підтримували анексію Криму, підтримують «ДНР» і «ЛНР».

«Бійці бісяться від Мінських угод»

В Україні уже ухвалили закон про заборону гастролей російських артистів, які порушили законодавство України. Проте СБУ не розкриває так званий «чорний список» таких артистів. Чи не є це свідченням того, що закон застосовуватиметься вибірково?

Ми живемо в епоху інтернету: якщо одіозні «гастролери» кататимуться туди-сюди – цього від людей не сховаєш. Але якщо пропускають таких діячів, звичайно, це питання до СБУ. 

Як введення квот на радіо і телебаченні допомогло українській музиці?

Ага, всюди лунає українська музика, вже не можемо її слухати, набридла (іронічно). А якщо говорити серйозно, то, звичайно, ефект є. Багато медіаменеджерів – хочуть вони того чи ні – починають ставити в ефір українське. Звичайно, я підтримую квоти. Вони допоможуть сучасній українській музиці вийти на новий рівень.

Натомість Ані Лорак вважає, що є проблеми з якістю української музики, оскільки багато артистів «расслабили булки», а створення штучних перепон тільки шкодить.

Розумієте, вони (зірки, які їздять до Росії - «Главком») перестають бути патріотами, коли перед їхніми носами помахають баксами. І Тая Повалій свого часу виступала з українськими піснями: «Я просто Тая, просто Тая»… А потім переключилася на «Губы твои алые». Я до того, що вони всі тут – в Україні – артистами стали. Тобто наша публіка, наші люди зробили їх зірками, купуючи квитки, альбоми, постери тощо. Іншими словами, такі артисти використали свою державу. Вони – зрадники.

З радянських часів існувало негласне правило: щоб отримати всесоюзну славу, потрібно було з України переїхати до Москви. Зараз нічого не змінилось?

Так, артисти їздять в Росію саме тому, що це великий ринок, а Москва – центр великої пострадянської території. Ми ж не так багато років незалежні. Наші батьки виросли у СРСР. В уявленні того покоління успішний артист – це той, який поїхав до Москви. Москва для них – щось майже недоступне. Але насправді, якщо є голова, усюди можна заробити гроші. Думаю, потрібно, аби декілька поколінь змінилося, щоб з голови зникли Москва та Радянський Союз.

Ви часто буваєте з концертами у зоні АТО. Що змінилося у цих поїздках за ці роки війни?

Ми якраз плануємо поїздки в АТО. Але там зараз складна ситуація. Іноді у тих місцях, які ми планували відвідати, відбуваються важкі бої. Через це нам забороняють там гастролювати. Тим паче вже було дві історії, коли мене погрожували викрасти… Ми весь час конспіруємося. Вже і позивний мені давали, і автівки під час поїздок змінювали. Концерти у зоні АТО – це непроста тема на мене. Мені дуже хочеться знову підтримати хлопців, але військові наразі не пускають.

Які погрози отримуєте і від кого?

Мені обіцяли прострелити голову. На пошту приходили листи з погрозами. Перші тижні після того, як з’явилися погрози, я виходила з автівки і обов’язково дивилася на дахи. Але мене налякати складно, тим паче я роблю добрі справи, не бажаю нікому зла. Я просто хочу, щоби у нас був мир у державі.

Що вам розповідають бійці, коли ви буваєте в АТО з концертами?

Бійці бісяться від Мінських угод. Кажуть: коли нас поливають із градів, ми стоїмо з зв’язаними руками, нічого не можемо вдіяти, бо немає команди відповідати. Бійці хочуть отримати «зелене світло», тільки тоді зможуть звільнити Україну від окупантів. Але наказу немає, бо, мабуть, шляхом демократії, перемовинами керівництво країни хоче вирішити проблему. Але поки ми вирішуємо, 10 тисяч хлопців уже загинули. 

Хто вам допомагає з організацією поїздок в АТО?

Громадські організації. Наприклад, «З країною в серці» на чолі з Юрієм Маковієм. До речі, зараз він знімає вже другий документальний фільм про 72-у бригаду, яка стоїть під Авдіївкою. Першим фільм «Я піду за сонцем», там лунає мій саундтрек. («Я піду за сонцем» - фільм про бійців 90 аеромобільної бригади батальйону ВДВ – «Главком»). Ще самі військові ініціюють поїздки, вони просто телефонують, запрошують приїхати з концертом.

Ви сім років жили та будували кар’єру в Москві. Чи підтримуєте зараз контакти із російськими колегами, друзями?

Свого часу про мене знімали фільм у Москві. Брали коментарі у людей, які тоді ще називалися моїми друзями. Усі вони відмовилися від участі у тому фільмі. Мотивація була така: розумієте, ми дуже її любимо, але у нас будуть великі проблеми, якщо ми будемо про неї відверто висловлюватися…

Можете назвати когось із цих артистів?

Наприклад, Надія Георгіївна Бабкіна. Ми з нею дуже товаришували і завжди були відкриті… Я розумію: у неї та інших артистів дійсно могли виникнути великі проблеми, якщо б вони мене підтримали просто по-людськи, без політики… Нині я вже ні з ким із Росії не спілкуюся. Тому що у мій бік вже багато сказано негативного. Маю на увазі таких діячів як Яна Рудковська, Йосип Пригожин, Йосип Кобзон та інших. Якщо вони мене образили, я не можу з ними далі спілкуватися. Сама ж я перша ніколи нікого не чіпаю. Але якщо ви мене чіпаєте – вам хана.

Давайте згадаємо 2007-й і доволі успішний для вас 2009 рік, коли ви працювали у Росії, представляли цю країну на Євробаченні. Яким тоді було ставлення росіян до українців?

Воно завжди було зверхнім. У 2009-му нас називали командою «Хохланд», «Хохляндія». Це було образливо. Таке ж ставлення було під час «Фабрики зірок». На це я відповідала, що вони «кацапи». Вони ображалися. Росіяни нас завжди вважали і вважають «окраиной», тобто ніколи Україну всерйоз не сприймали.

«Представляти Росію на «Євробаченні» з українською піснею вже було перемогою»

Але чому ви попри образи продовжували працювати у Росії, не втекли додому?

Було у мене таке бажання під час участі у «Євробаченні». Але, пам’ятаю, тоді мене буквально зачинили у квартирі і приставили охорону, щоби я не могла нікуди втекти. І майже під конвоєм возили на репетиції і назад. До того ж, звичайно, у мене був контракт з «Первым каналом». Але все одно – для них я була дуже складним артистом: я відкрито заявляла, що українська команда розвернеться і поїде додому, якщо образи продовжуватимуться. Росіяни не могли зрозуміти, чому я так гостро все це сприймаю… Моя велика усвідомлена любов до України з’явилася в часи Помаранчевої революції, коли вперше з часів здобуття незалежності український народ піднявся на боротьбу із злочинною владою… Звичайно, якби я знала, що так усе складатиметься, я би не погодилася працювати у Росії, брати участь у «Євробаченні» від цієї країни. Так чи інакше, усі умови контракту зі свого боку вони виконали. Знаєте, представляти Росію на «Євробаченні» з українською піснею вже було перемогою. Тепер вони не те, що бісяться з цього приводу, вони вибачити собі це ніколи не зможуть. Як це «нашу матушку-Россию» представляла «Хохланд» та ще й з українською піснею?!

Чому, на вашу думку, громадськість активно не протестує проти вояжів українських артистів до Росії? Ані Лорак зал у Києві плескав у долоні, Лобода без проблем зібрала Палац спорту і т.д.

Як це не протестує? Протестує і досягає своєї мети! Активісти збираються, зривають концерти. Чимало є прикладів. Звичайно, потрібно, аби цим не тільки активісти займалися. Потрібна державна політика, на яку патріоти зможуть спиратися. Бо зараз ці протести в більшій мірі не сприймають всерйоз самі артисти, які їздять в Росію і дають концерти тут в Україні. Якщо у нас буде підтримка від політичних сил, тоді процес піде набагато швидше.

У 2014-му році Джамала виступила у Сочі на корпоративі. Тоді її команда пояснювала виступ у Росії тим, що це був «перехідний період» - мовляв, не було зрозуміло, що з Кримом. Ви мали виступи на території Російської Федерації у так званий «перехідний період»? Що особисто для вас стало точкою неповернення?

Мій останній концерт у Росії стався на Різдво – 7 січня 2014 року. Тоді у Москві я виступала у Сокольниках. Мій останній концерт у Криму був 8 березня 2014 року. Саме тоді я прийняла рішення не мати більше концертів на території РФ. У ті дні починалася анексія Криму, з’явилися так звані «зелені чоловічки», які зустріли мене з автоматами, розбудили грубим вигуком «Вставай!» (на так званому пропускному пункті на межі Херсонської області і Криму – «Главком») і почали перевіряти паспорти. Хто вони такі, щоб у мене перевіряти документи на моїй землі?! У хлопців, з якими ми їхали, пам’ятаю, випали гроші. І «зелені чоловічки» усе позабирали собі. Найприкріше те, що поряд з цими «ополченцями» стояли наші «мєнти» і нічого не робили. Ми приїхали до Севастополя, потім до Керчі. 8 березня у цьому місті людей на вулицях майже не було. Схоже, всі зачаїлися в очікуванні: а що буде далі? А останній ефір на російському ТБ у мене також був у березні 2014-го – у ток-шоу Юлії Мєншової. Але після того, як мене так зустріли в Криму, я зрозуміла: на моїй землі ворог. Тобто спочатку я відмовилася від гастролей у РФ, а потім і від їхніх нагород (серед нагород Анастасії, отриманих раніше, – перемога у конкурсі «Фабрика зірок-7», «Золотая тарелка Муз ТВ» — спеціальний приз російського телеканалу (2009 рік) – «Главком»).

Чи надходять вам зараз запрошення виступити у Росії?

Ви здивуєтеся, але так. Мабуть, вони люди без голови. Півроку тому мені подзвонили і запропонували виступити у Санкт-Петербурзі у нічному клубі. Місяць тому хотіли, аби я приїхала до гей-клубу в Москву і заспівала там.

Скільки платять?

У Росії всі працюють з євро. Гонорари у них на порядок вищі, ніж у нас. Візьміть середньостатистичного нашого артиста, подивіться, скільки він коштує і помножте цю суму на два чи навіть на три. Це буде гонорар артиста в Росії.

Гонорари зменшилися з початком війни та кризи?

Звичайно, десь на 50%. Але це не стосується Росії. Там якщо і є економічна криза, то не у всіх. У топових російських артистів гонорари не впали.

Ви раніше цікавилися футболом…

Так. Я пам’ятаю свій перший матч. То була гра Україна – Польща у Львові. Тоді Олег Лужний ганяв за собачкою, яка вибігла на поле. Я перебувала у фан-клубі «Динамо» (Київ), їздила у Запоріжжя на відкриття футбольного стадіону, підтримувала наших гравців. Проте зараз уже не ходжу на матчі. Не той нині час.

Анастасіє, ви взяли участь у проекті «Пісні війни» - заспівали дуетом із дівчиною-медиком, яка служить у зоні АТО. Які враження?

Я дуже вдячна за цей проект Галині Гузьо (львівська журналістка і промо-менеджер – «Главком»). Вона зробила все можливе, аби артисти із патріотичною позицією співали з реальними бійцями. Багато моїх колег брали участь у записах. Мені випала честь співати пісню «Дівчата» з Дарією Зубенко – парамедиком-добровольцем. 21 листопада – офіційна презентація композиції. Я пишаюся цим дуетом. Навіть трохи незручно було поруч з такою справжньою людиною та щирою дівчиною стояти… На таких й тримається все… 

У 2014-му році Руслана Лижичко допомагала визволяти українських солдатів із тюрем в окупованій частині Донбасу. На вашу думку, хто з артистів міг би виступити нині з подібною місією?

Ви на мене натякаєте? Якщо чесно, я цього сама зробити не зможу. Бо якщо поїду, треба буде мене звідти витягати. Дві кримінальних справи у РФ на мене заведені (депутати від російських партій ЛДПР і КПРФ заявляли про необхідність порушення кримінальних справ проти української співачки, - «Главком»). Пригадую, Олексій Мочанов цим займався, їздив на той бік, допомагав витягати наших хлопців, не боявся.

Але він все ж автогонщик, а не артист…

Слухайте, нехай Надя Савченко їздить, подруга моя (іронічно).

Ви знайомі?

Боже збав. Я боюся, що це буде фатальна зустріч, якщо така станеться. Тому що я їй просто скажу усе, що про неї думаю. Починаючи з її схуднення, після якого вона потім вийшла на волю із вагою на 20 кг більшою.

Кого з українських артистів можете назвати своїми друзями?

А кого з українського шоу-бізнесу ви бачите поруч зі мною в якості найкращого друга?..

Святослава Вакарчука? Він виступав з концертом на Майдані в розпал Революції гідності, публічно висловлюється щодо окремих політичних питань.

Вакарчук – обличчя української музики, на нього багато молоді орієнтується, його музика багатьом подобається. У цієї людини можна чомусь навчитися і в творчому, і в соціальному плані. Звичайно, я можу з ним спілкуватися. Але це не буде дружбою. Трохи інше бачення у мене на те, що відбувається в Україні. Я розмовляю на цю тему відкрито, а він все більше мовчить…

Чим потішите своїх шанувальників у 2018-му році?

Зараз готуємо україномовний поп-рок-альбом, у якому я є автором пісень і музики. Після треків та кліпів «Луна-ностальгія», «Тримай», Goodbye, «Крила», презентуємо пісню «Вимагаю змін», на яку будемо знімати цікаве відео. Режисером кліпу вперше буду я сама. Я знаю, що хочу бачити у цьому кліпі, як хочу виглядати. Знаєте, мені подобається самій відповідати за творчий процес. Всі мої нинішні пісні – автобіографічні. Тому для мене це дуже важливо. 

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»