Всесвітній антракт. Як українські театри переживають карантин

Різні сфери буття критично постраждали від глобального карантину – економіка, політика, екологія, медицина. Мистецтво театру у всьому світі також у лещатах вимушеного довготривалого антракту – скасовуються фестивалі, закриті театри, про нові проекти можна тільки мріяти.

Якщо казати жартома: нарешті український театр догнав європейський – живуть синхронно, журяться одними і тими ж проблемами, марять одними і тими ж ідеалами.

А якщо всерйоз, то форму для цієї публікації довго шукати не довелося. Оскільки увесь світ, і театральний у тому числі, перейшов в онлайн-режим, тому «Главком» вирішив в онлайн-форматі скликати позачерговий надзвичайний з’їзд Спілки театральних діячів, на якому керівники провідних театрів виступили зі спічами про наболіле у період пандемії. Можливо, ці тези дійдуть до якогось поверху влади, і це на щось-таки вплине.

Отже, кворум у нас є. Є й делегати з усіх країв театральної України. До розгляну запропоновані наступні запитання.

«Було б добре, щоб на цей період театри звільнили від комунальних платежів»

Богдан Струтинський

народний артист України, директор, художній керівник столичного Національного театру оперети, голова Національної спілки театральних діячів

Фінансові втрати театру в карантинних умовах сягають не менше 10 млн. грн. Знаєте, дуже складно не зупиняти творчу роботу. А особливо якщо це розучування нових вокальних партій, драматичних текстів, робота сценографа, режисера, самосійна робота, проведення репетицій онлайн.

Якщо говорити про Національну оперету України, то у наступний сезон перейдуть дві прем’єри, які ми не будемо вже грати в цьому сезоні – це мюзикл «Доріан Грей» Матіаса Варконі та «Амадей» за Моцартом.

Чи вплине тривалий карантин та безгрошів’я глядачів на цінову політику театру? Однозначно вплине і ця ситуація є критичною. Ринок зупинено, квитки сьогодні не продаються, люди налякані. Я думаю, що це триватиме аж до осені, не менше. Щодо зменшення ціни на квитки, вважаю, театр теж піде на це задля того, щоб заохотити глядачів.

Посткарантинний період однозначно зменшить кількість глядачів, оскільки, як я вже казав, у людей є страх, якщо люди підуть у театр, вони будуть боятися сидіти поряд один з одним, і якщо в залі хтось кашляне, то це вже спровокує тривогу.

Зараз працівники театру на вимушеному простої згідно з Кодексом законів  про працю України. І у фінансовому плані працівники втрачають 34%.

Мені видається, що було б добре, щоб театри звільнили від комунальних платежів на весь цей період та профінансували цього року театри стовідсотково на заробітну плату. Це допомогло б театрам вийти з кризи. Оскільки вільних коштів у театрів немає, так як не продаються квитки,  і невідомо коли ринок запрацює, а  нові вистави треба ставити, то така  підтримка держави була б вкрай важливою і життєво необхідною.

Чому не затвердили нового очільника Міністерства культури? Тому що є певний острах у політиків та у президента. Попередня команда не виправдала його довіру і в у нього тепер є певний страх. А також він, мабуть, тяжіє до людини із шоу-бізнесу.

«Якщо карантин продовжиться, театри стануть неплатоспроможними»

Михайло Захаревич

народний артист України, генеральний директор-художній керівник столичного Національного театру Івана Франка

Театри виконують урядові рішення, передбачені на період простою. Фінансові втрати театру Франка за місяць становлять до 4 млн. грн. Можливості не зупиняти роботу немає. За попередніми розрахунками театр не зможе підготувати дві заплановані вистави. Все більше глядачів звертаються з вимогами повернення коштів за попередньо куплені квитки. Якщо карантин продовжиться до червня, театри будуть неплатоспроможні і не матимуть змоги не тільки ставити вистави, а і сплатити комунальні витрати. Безгрошів’я глядачів вплине на реалізацію квитків. Театри вимушені будуть знижувати ціни на квитки і це вплине негативно на випуск нових вистав.

Театральна галузь очікує від керманичів Міністерства культури професіоналізму і вдосконалення законодавчої бази в сфері мистецтва.

У Києві в червні не відбудеться Міжнародний фестиваль Національних колективів Європи, присвячений століттю Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка . Театр Франка не поїде на топові фестивалі в Будапешт, Гданськ і Клайпеду, які не відбудуться через відому причину. Проте театр Франка у нинішніх умовах налагоджує в інтернеті контакт з глядачами, за якими дуже скучили. Сподіваємося, що глядачі хоч трохи за нами теж скучили. Ми зобов’язуємося всі заплановані вистави зіграти у найближчі терміни. Дякуємо за розуміння.

«Майбутній міністр культури має розуміти внутрішні проблеми галузі»

Михайло Резнікович

народний артист України, генеральний директор - художній керівник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки

Фінансові втрати театрів через тривалий карантин вже великі, а можуть стати в рази більшими. Театри можуть частково продовжувати роботу, не порушуючи постанови Уряду про карантин. Наприклад, ми можемо збиратися групами до 10 осіб в одному приміщенні і проводити якісь монологи-репетиції. Це не можна назвати повноцінним репетиційним процесом, але крім творчої користі це ще й запобігання депресії, яка потроху заволодіває людьми і іноді трансформується в агресію…

Звичайно, карантин вплине на фінансову складову у майбутньому. Наскільки – час покаже. Навряд чи ми піднімемо ціни на квитки, адже у людей, очевидно, просто буде обмаль грошей. І тому не завжди їм буде до театру. Кількість глядачів, очевидно, зменшиться. Як через економічні мотиви, так і через побоювання знаходитися у закритому приміщенні з великою кількістю людей. Ситуація з заробітною платою працівникам театру є неоднозначною. Але ми сподіваємося, що нове Міністерство культури та інформаційної політики вирішить цю проблему. На мою думку, майбутній міністр культури, перш за все, має розуміти внутрішні нагальні проблеми галузі та рух галузі загалом від учора – в майбутнє. Важливо, щоб він відрізняв тих, хто є справжніми професіоналами своєї справи і спроможний дійсно за Гоголем «сеять разумное, доброе, вечное» від тих, хто працює на сьогоденну моду, переймаючи без аналізу все, що впроваджується в культурі інших країн.

«Ми вирішили не сидіти і чекати з моря погоди»

Ростислав Держипільський

народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського Національного театру ім. Івана Франка

Звичайно, втрачено фактично місячний заробіток кожного театру – надходження від основної своєї діяльності – продажу квитків, а також від оренди. Тому можемо підбити: це кошти від середини березня, за квітень,  травень… А ще гастрольна діяльність, бо у нас були продані також вистави, з котрими були заплановані гастрольні виїзди. Тобто мова фактично про доходи за два з половиною місяці. Це великі кошти.

Насправді сьогодні ми не чекаємо... Я не знаю, як інші театри нині працюють. Знаю,  деякі засіли на дно і нічого не роблять, деякі послали своїх працівників у вимушені відпустки, хтось платить дві третини. Ми після довгих важких думок, внутрішніх переговорів, зваживши на фінансове підґрунтя, вирішили працювати.  На даний момент ми працюємо з квітня: ті, хто може, працює дистанційно, когось в рамках законодавчих вимог до десяти людей із чіткими наказами і графіками їхнього виходу ми допускаємо в театр. Вони не перетинаються один з одним і мають усі необхідні засоби захисту і дезінфекції. А творчий склад увесь працює дистанційно. Щодня відбуваються фізичні тренінги від нашого головного балетмейстера Дмитра Леки.

Ми прийняли рішення не сидіти і чекати з моря погоди, а бути готовими до того, як закінчиться карантин.

Я думаю, що якщо карантин таки закінчиться в травні, то до кінця сезону ми таки зможемо реалізувати прем’єрну постановку «Едіпа» за Софоклом в перекладі Івана Франка в режисурі Андрія Приходька, котра на ці вихідні – 11 і 12 квітня – мала прийти до глядача. Також – прем’єру Жюля Одрі «Мадам Елен» - фантастичне розслідування на основі реальних подій, постановку, інспіровану зустріччю Жюля Одрі з пані, котра має непересічну долю, народилася в містечку Гурже у Франції, 1947-го з батьками переїхала до Союзу і більше ніколи не повернулася. Жюль здійснив подорож до місця її щасливого дитинства… Вистава мала відбутися 18 березня, а день перед прем’єрою ми пішли на вимушений карантин.

Ну, і маю надію, що вистава Рози Саркісян, яка планувалася на травень, вийде. Це постановка режисерки Рози Саркісян з драматургинею Йоанною Віховською за книгою Тодда Штрасера «Хвиля».  Актори нашого театру гратимуть разом з учнями та ученицями Дитячої театральної майстерні при театрі, а  роботу  присвячена дослідженню травм Другої світової війни.

А вистави, «Гоголь-кабаре» Жюля Одрі та робота Андрія Бакірова «Кохання в стилі бароко» за Стельмахом, і «Ромео І Джульєтта», які планувалися в цьому сезоні, гадаю, будемо змушені перенести на наступний сезон.

Думаю, що будь-які економічні катаклізми, кризи, будь-яка нестабільність діють шоково і впливають на купівельну спроможність. І ми не будемо змінювати цінової політики.

Знаю, що травень-червень завжди є важким для продажу квитків. Думаю, для більшості театрів України це буде період, коли треба буде якось додрейфувати до завершення сезону і вже з новими силами вступати в новий сезон.

У березні ми все-таки два тижні пробули на карантині, тому зрозуміло, що стимулюючі надбавки, премії платити ми не могли. За квітень плануємо сплатити середню заробітну плату. Тому що з квітня театр таки дистанційно працює.

Чи допомагає влада?  Думаю, що ні. Насправді та фінансова підтримка, що була загалом виділена нам на цей рік, бажає бути кращою. Вона недостатня.

Насправді на мою думку, це дуже показова історія… Я розумію, що вчергове на перший план виходить питання економіки, медицини – бо ми зустрілися із епідемією. А питання культури і духовності вкотре опиняється на задвірках. На жаль. Я не перестану ніколи повторювати: наша державна  філософія десятки років є хибною. Бо поки не буде здоровою нація духовно і культурно, доти не буде здорової економіки і загалом не буде здоровою наша нація.

Тому звісно, ми чекаємо, щоб з’явилася в міністерстві культури людина, котра б розібралася в проблемах галузі. І не лише розібралася, а щоб вони її боліли, щоб вона була сміливою і не боялася відстоювати наші інтереси перед прем’єр-міністром, перед Верховною Радою, перед президентом.

«Мельпомена Таврії, можливо, відбудеться у вересні»

Олександр Книга

народний артист України, директор херсонського театру імені Миколи Куліша, куратор та організатор міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії»

Фінансові втрати від простою суттєві. В середньому 1 млн грн на місяць, а враховуючи що утримання приміщення відбувається за власні кошти, значить, за опалення, електроенергію, сміття не сплачено, виникає ризик відключення. І хоч в театрі мало в цей час співробітників, енергосистеми працюють не на всю потужність. Роботу не зупиняємо технічну, скористались паузою в прокаті, чистимо "кармани" з декораціями, миємо колосники, реконструюємо сцену під дахом, фарбуємо лаком паркети парадної частини, благо – матеріалами запаслись ще з нового року.

Проводимо онлайн-репетиції, читаємо глядачам казки, влаштовуємо різні флешмоби. З одного боку, щоб зайняти творчий склад, з іншого, щоб весь час нагадувати соціуму про театр. Вистави не переносили, маємо надію, що випустимо в червні. Відправляю з 10 квітня колектив у відпустку на дві неділі, щоб працювати потім влітку, бо вже заборгували глядачу з десяток вже попередньо проданих вистав.

Думаю, що карантин однозначно вплине і на відвідування, і на вартість квитка, адже запаси, які є в населення вичерпуються, суджу навіть по собі. Тому плануємо, по-перше, влітку працювати, бо завантаження впаде однозначно, і нам потрібно буде докласти чималих зусиль, щоб повернути глядача в зали. 

Березень профінансували колектив в повному обсязі, а коли подовжили карантин, змушений переводити на 65%, але поки тільки на 10 днів, потім як вже писав, у відпустку, дотація яку отримуємо мала і на зарплату в повному обсязі не вистачало, тому додавали з власних коштів, а так як надходження припинились, значить потрібно вигадувати щось. Боюсь що в обласному бюджеті теж не буде коштів і нам почнуть урізати і те, що маємо, але будемо воювати.

Про міністерство: у мене таке враження, що попередня команда декларувала, що буде будувати нову красиву будівлю, існуючу хату розламала, а потім зрозуміла що ламати, це не будувати, і втекла, придумавши різні відмовки, зарплату правда як при будівництві отримала. Тепер хтось повинен прийти і знову почати все будувати. Я в березні зайшов в міністерство, в середину не пустили – вже боялись, сказали телефонуйте, я набрав принаймні трьох співробітників, виявилось що всі вони вже не працюють, а хто ж працює, не відомо, так і не зміг потрапити. За 40 років роботи в галузі це зміною було вперше. Не заздрю тій людині, яка прийде тепер на посаду міністра.

 Сесія обласної ради згодом вирішить чи залишать нам хоч щось із коштів на фестиваль «Мельпомена Таврії», бо місто, на жаль, відмовило. Але нещодавно я зустрічався з потенційним інвестором: якщо все складеться, то перенесемо фестиваль на осінь, середину вересня. Єдине, як будуть розвиватися міжнародні контакти? Чи поновиться авіасполучення за літо? У квітні повинен був розпочатись наш міжнародний проект з Португалією, а в червні мало бути 10 днів гастролей з новою виставою в Португалії.

«Зараз точно не час бути в депресії»

Стас Жирков

заслужений артист України, директор-художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Якщо карантин продовжиться до червня 2020 року, то театр втратить близько 4,5 млн грн. Це мінімум. Це величезна сума для нас і неймовірна втрата.... Роботу неможливо не зупиняти, бо попри все здоров'я важливіше.

В цьому сезоні наш театр планував випустити дев’ять прем'єр. Сім прем'єр вже відбулося, ще дві чекали своєї черги. Це вистава Стаса Жиркова за мотивами Івана Вирипаєва, в перекладі Павла Ар'є, на великій сцені, і на малій сцені прем'єра режисерки Тані Губрій. Сучасна історія – «Поїхати не можна залишитися» за твором молодого українського драматурга Сергія Носовського. Прем'єру великої сцени вже точно переносимо на новий сезон, на малій сцені ще маємо надію зіграти! Я думаю, що все це негативно вплине і на заповненість зали і на спроможність глядачів купувати квитки. Але, у нашого театру - найкращі глядачі і ми віримо, що вони підтримають нас в цей непростий час! Як і більшість київських театрів ми перейшли в режим «простою» і отримаємо 66% від заробітної плати. Вважаю, що це непоганий варіант, виходячи з того, що більшість приватних структур просто переводять своїх робітників в режим «відпустка за власний рахунок». Так, ми втрачаємо кошти, але є ті, в кого ситуація ще гірша. Зараз точно не час бути в депресії. Всім треба зібрати всі свої сили і чекати завершення карантину. Іншого виходу немає!

«Вже сьогодні театр живе на донати від глядачів»

Ярослава Кравченко

директорка київського «Дикого театру»

Період березень-квітень, це останні «хлібні» місяці, за які театр може заробити. Не дивлячись на те, що Дикий театр з 2016 року працює цілий рік (включаючи літо), теплий сезон завжди більш номінальний. У наших театральних планах було заплановано три прем’єри у період квітень-червень: «Собака» за Ченським, «Квіти для Елджернона» за Кізі і «Сиротливий захід» за Макдонахом. Зупинка роботи на три місяці, це збитки, що дорівнюють бюджетам трьох нових вистав.

Постанов уряду щодо карантину було декілька, за першою версією – у нас ще були мінімальні шанси продовжити діяльність, показуючи вистави для 20 глядачів, зараз – вже ні. «Дикий театр» - розробив кілька онлайн проектів, які є виключно репутаційними і комунікаційними, та майже не передбачають монетизації.

Наші глядачі мають можливість провести цілий день з одним із акторів, навчитись новому, отримати поради, цікаві знання, надихнутися у проекті «Дикий день», який ми проводимо в Інстаграм. З суботи на неділю ми проводимо «Дикий базар», де у форматі аукціону продаємо речі з вистав та лоти від команди. Це дає можливість зібрати до 2000 грн за вихідні.

Зараз плануємо запуск «Дикої школи», що на період карантину працюватиме онлайн, також на днях викотимо проект «Квитків з відкритою датою». Придбавши їх, глядачі підтримають театр зараз, а зможуть скористатися квитками на будь-яку виставу до осені 2020. У творчому плані, єдине, що залишається, - це репетиції онлайн, але такий спосіб можливий тільки на першому етапі створення вистави.

Вже сьогодні театр живе на донати від глядачів (хай у них все буде добре!), і чим довше буде карантин – тим менше шансів, що у нас залишиться ресурс на нові постановки. Карантин стає початком глибокої фінансової кризи.

На відміну від інших країн, уряд з приводу культури зайняв позицію «Можна пожертвувати, ріжемо бюджети». На нас, як незалежний театр це ніяк не впливає – ми від держави нічого не отримуємо, а от державні театри  можуть постраждати.

Що ж до глядачів, багато в чому залежить від рівня самоорганізації і сприйняття ситуації. На щастя, у нас дуже свідома аудиторія, яка не панікує. Я маю сумнів, що всі після карантину разом ринуть в театр, хоча дефіцит «живого» спілкування і мистецтва «наживо» - відчувається.

Багато чого залежить від комунікації влади з населенням. Адже можна залякати людей так, що вони рік з хати не виходитимуть. Я не очікую шквал глядачів і супераншлаги, але знаю, що до кінця карантину всіх буде нудити від стрімів-зумів-скайпів. Щодо зарплат в період карантину: у Дикому театрі є лише кілька людей на зарплаті, і для них ми зберегли (принаймні, зараз намагаємось) 60% оплати, всі актори, що працюють з Диким – на гонорарах; режисери, художники, композитори, в тому числі і я – отримують відсоток від прокату. Нема прокату – нема відсотку.

Окрім того, нам не скасували оплату оренди, комунальні, та й вивільнення від ЄСВ зараз не рятує. За останнім нашим підрахунком, «за бортом» залишилось 70 людей, які працювали тільки в незалежних проектах, які не підтримуються державою. Зараз ми розробляємо внутрішню систему мікрокредитування для акторів і членів команди – яким скрутно. Щодо уряду і нового міністра/міністерки – зараз фактично за цим не слідкую і не переживаю. Від усіх цих голосувань, робочих груп, обговорення актуальних проблем, по п’ятому колу з новими-старими обличчями нудить. Враховуючи досвід спілкування з попередніми міністрами – до незалежного сектору діла нікому не має.

«За березень колектив отримав всю заплату. У квітні теж сподіваємось на 100%»

Юлія Пивоварова

директорка-художня керівниця Одеського українського театру імені Василя Василька

Фінансові втрати театру, якщо карантин триватиме до червня, складуть близько 1,8 млн грн. На рахунку після сплати обов’язкових платежів гроші залишаються. Але їх небагато. Домовились з компаніями, що забезпечують охорону театру і систему пожежної сигналізації про розстрочку. За що їм дуже вдячні.

Творча робота призупинена. Репетиції в форматі відеоконференцій – це спроба лише не забути тексти та просто можливість поспілкуватися акторам та режисерам. На наступний сезон переносяться чотири заплановані прем’єри: «Вечеря в Санлісі» за Жаном Ануєм, режисерка Ірина Зільберман; дві моновистави на за п’єсами Олександра Ірванця «Она» та «Recording»; «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим, режисер Макс Голенко.

Зрозуміло, що одразу після завершення карантину люди до театру не поспішатимуть.

Ціні на квитки піднімати ми точно не будем.

За березень колектив отримав заплату 100%. Подали заявки на фінансування в квітні теж на 100%. Якщо не отримаємо, маємо право, і вже обговорили це питання з профспілкою, доплатити з фонду заробітної плати до 100%. Люди мають бути захищені.

Очільником культурної галузі хочеться побачити авторитетного фахівця з досвідом роботи в нашій сфері, а не людину, що запропонує безглузде реформування. Сфера культури: театри, музейництво, кіно мають традиції.  Реформ, новаторства має бути не більш ніж на 30 відсотків. А 70% - традиції. Інакше просто все загубиться. В умовах економічної кризи нам треба якомога можна більше зберегти. Після карантину часи будуть складні.

«Надбавки, які театр платив зі своїх доходів, скасовані»

Андрій Білоус

заслужений діяч мистецтв України, директор-художній керівник Київського Національного молодого театру

«Молодий» заробляє два мільйони гривень на місяць. Але оцінити загальну суму втрат сьогодні важко. Поки не відомо скільки триватиме карантин. А здоров‘я людей понад усе.  Звісно, після завершення карантину знадобиться певний час, щоб оцінити ситуацію. Але, думаю, карантин не вплине на відвідуваність театрів.

Всі кошти, які місто виділило нам на рік на зарплати, будуть виплачені. Театр не має права не витратити ці гроші і не має права використати їх на щось інше. Тому, в сумі за рік усі отримають те, що місто виділило. Ті ж надбавки, які театр платив зі своїх доходів, виплачені не будуть, оскільки доходів немає. Гадаю, усі наші міжнародні проекти також відбудуться, але будуть перенесені в часі.

«Втрати Оперного театру будуть вимірюватись мільйонами»

Анатолій Солов’яненко

народний артист України, головний режисер Національної опери України

На жаль, втрати Національної опери будуть вимірюватись мільйонами гривень. Зараз важко говорити про наслідки, бо невідомо, коли ця ситуація матиме своє завершення і яким воно буде... Сподіваємось на краще.

Відповідно до чинного законодавства, за всіма працівниками зберігається оплата, не нижче 2/3 окладу. В будь-якім разі ми залежимо від того, що з місяця в місяць виділятиме Міністерство, оскільки власних доходів театр мати у цей час не може.

Звичайно, кожен з артистів працює індивідуально, аби підтримувати себе у належній формі. Але, робота без глядача і сцени, зрозуміло, не є повноцінною. У разі, якщо карантин буде продовжено після 24 квітня, заплановані прем’єри опери «Ундіна» та балету «Красуня і чудовисько» доведеться переносити на наступний сезон.

Важливо, щоб галузь очолила людина, яка зможе відстоювати інтереси галузі, у складній економічній ситуації.

В оперно-балетному сегменті, з євроінтеграцію (як, до речі, і зі світовою інтеграцію) все чудово вже багато років. Адже ви не знайдете найпрестижніших світових оперних чи балетних сцен, де б не співали/не танцювали провідні штатні солісти Національної опери України. З кожним з таких митців ми вибудували таку модель стосунків, яка б дозволяла їм гастролювати і гідно представляти українську виконавську школу, при цьому майже щомісяця беручи участь у репертуарних виставах театру. Тому, у цьому контексті, жодних проблем я не бачу.

«Ми пробували проводити репетиції по скайпу, але…»

Віталій Малахов

народний артист України, директор-художній керівник Київського академічного театру на Подолі

Ми маємо виконати зобов’язання перед глядачами і відіграти вистави другої половини березня та квітня, на які було продано квитки. Це буде після закінчення карантину. І це передбачає, що ми не зможемо в повному обсязі продавати квитки на вистави. Що призведе до недоотримання доходу. Але його суму спрогнозувати важко.

Однак за період з березня по травень сума доходу була б близько кількох мільйонів гривень.

Ми пробували проводити репетиції по скайпу, але це варіант лише на перших порах (застільний період). Цехи продовжують виготовлення реквізиту і костюмів вдома. Але у театрі головне вистави і репетиції, без фізичної присутності артистів і супутнього персоналу їх проводити неможливо.

Щодо прем’єр, то все залежить від того, коли закінчиться карантин. Простіше сказати, які сподіваємося випустити: сучасну п’єсу грузинського журналіста та драматурга Лаши Бугадзе «Навігатор», режисер Тамара Трунова, та спектакль за п’єсою «Спостерігач» сучасного канадського драматурга Моріса Панича, режисер Євген Мерзляков.

Квиток на виставу не покриває витрат на її створення. Реальні ціни на квиток у кілька разів вище. Проте важко щось прогнозувати. Якщо у глядачів не буде коштів на квиток, то їх не буде незалежно від того коштуватиме він 100 чи 200 грн. А настільки високих цін, як в Лондоні чи на Бродвеї, в Україні немає.

Кількість глядачів у літній період зазвичай зменшується. Але зважаючи на те, що театри будуть відпрацьовувати весняний період, думаю, проблем з відвідувачами у нас не буде.

Для працівників, котрі не можуть працювати віддалено, а таких в театрі багато: артисти, костюмери, гримери, реквізитори та інші цехи ми застосовуємо оновлену статтю КзПП №113 та відправляємо їх у простій. Тобто вони отримають 2/3 від окладу. Хоча всім буде скрутно. Платити премії та доплати за інтенсивність ми не зможемо через брак коштів, а без цього заробітні плати в театрі не дуже високі.

Чого чекає театральна галузь від нового очільника культурної галузі? Ми вже достатньо довго працюємо, щоб нічого не чекати. Ми чекаємо не на покращення, а сподіваємося, що не буде погіршення. Проте звісно хотілося б, щоб майбутній міністр розумів специфіку театральної сфери. Щоб не доводилося доводити економічну доцільність театру як мистецтва.

Щодо євроінтеграційних процесів: наприклад, ми не знаємо, коли зможемо поставити виставу «Механічний апельсин» за романом Ентоні Берджеса, де автор п’єси, режисер та художник – грузин Автанділ Варсімашвілі.

Не знаємо, коли зможе відбутися прем’єра спектаклю «Момо, або агенти збербанку часу» за романом всесвітньо відомого фантаста німецького походження Міхаеля Енде, де автор п’єси, режисер і художник – німець Андреас фон Шліппе.

Ми скасували концерт японського гурту Srampia, котрий мав відбутися у березні.

Але перед карантином американська компанія провела тренінг для працівників театру з надання першої медичної допомоги. Ми навіть хочемо закупити дефібрилятори, щоб у разі критичної ситуації надати потрібну допомогу. Це світовий досвід у сферах, котрі працюють з великою кількістю людей, театрами зокрема.

Ми хочемо створити справді сучасний театр!

P.S. Підводячи умовну риску під дискусією театралів, зазначимо:

1. У новому карантинному та постепідеміологічному вимірі набуде актуальності знаменита формула Єжи Гротовського – «Бідний театр» згодом буде мати не тільки естетичне, але й соціальне забарвлення... У посткарантинному сценічному світі, максимально затребуваним буде театр соціального оптимізму, адже забагато стресів на голови та душі бідних землян. Тобто, якщо, наприклад, франківці будуть щовечора грати соціально-оптимістичну виставу «Незрівнянна», то квитків не буде ніколи.  
2. З урахуванням проблем, про які говорять шановні спікери, я б запропонувати реанімувати давню ідею, колись народжену у лоні фестивалю «Мельпомена Таврії». Це була ідея Асоціації директорів українських театрів, які, об’єднавшись, відстоювали би економічні пріоритети галузі перед владою. Я навіть пропоную красиву українську назву для такої асоціації – «Директорія».  Так от, спільними зусиллями така Асоціація мала би подати на розгляд в парламентський комітет з питань культури та духовності, а також в Кабмін свої ідеї та пропозиції щодо послаблення комунального тиску на театри на період карантину, простою та безробіття. Театр може бути бідним, але бездуховним саме в цей час не має права ставати.

Олег Вергеліс, для «Главкома»