Хвилина мовчання: згадаймо майора поліції Сергія Коваля

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Коваля.

Сергій Коваль пішов воювати, як і переважна більшість українців, добровольцем. З першого дня широкомасштабного вторгнення Росії чоловік долучився до добровольчого формування територіальної громади, але згодом зрозумів, що цього замало, і пішов служити до Збройних Сил України. Три місяці він боронив українську землю, і у бою під Бахмутом загинув, прикриваючи евакуацію поранених побратимів.

Взагалі, військовим до війни Сергій не був. Хоча носив і формений однострій, і погони. Навіть звання мав, щоправда – не військове, а спеціальне: майора поліції.

Корінний вінничанин, у дитинстві Сергій Коваль займався боксом. Згодом, вже закінчуючи економічний факультет Вінницького торговельно-економічного інституту Державного торговельно-економічного університету, вирішив піти служити до органів внутрішніх справ. Економічна освіта дозволяла здібному молодому фахівцю орієнтуватися в економічних питаннях, а відтак, після здобуття ще однієї вищої освіти, боротися з економічною злочинністю.

Життєрадісний та веселий, надійний друг та товариш, зразковий сім’янин, дбайливий люблячий батько, – це все про Сергія.

Отож, другим вишем для Сергія стала Національна Академія внутрішніх справ, і відтоді офіцер служив в управлінні по боротьбі з економічною злочинністю (зараз – Департамент захисту економіки Національної поліції України) управління МВС України у Вінницькій області.

Створив сім’ю, разом із дружиною Альоною виховував сина Богдана, якому зараз 16 років, і донечку Аріну, якій минуло вісім. Кілька років тому звільнився з органів внутрішніх справ і започаткував власну справу. Невеличку, проте успішну. Після 24 лютого минулого року Сергій зайнявся волонтерською діяльністю, допомагав армії.

Та до кінця року чоловік зрозумів, що війна надто затягнулася. Уже сім’я встигла повернутися з Німеччини, куди мусила тікати від ракетних обстрілів, які, на жаль, не оминули й цілком тилову й мирну Вінницю. А ворог все не відступав, усе прагнув знищити Україну й захопити якомога більше української землі.

Тож у грудні Сергій Коваль, зваживши всі «за» та «проти», пішов до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, заявивши про своє бажання служити у Збройних Силах України та захищати незалежність та територіальну цілісність України на передових рубежах.

23 грудня він був призваний і відправився на підготовку. Потім було Гуляйполе, а через місяць підрозділ окремої мотопіхотної бригади, до якого потрапив служити солдат Сергій Коваль, було перекинуто на найгарячіший напрямок, бахмутський, де він і загинув.

25 березня у Вінниці прощалися з колишнім майором поліції, який назавжди залишився солдатом Збройних Сил України, 43-річним Сергієм Ковалем. Кількасот людей прийшло до головного міського храму, Спасо-Преображенського кафедрального собору Православної Церкви України, аби провести в останню путь загиблого героя. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.