«Люди живуть тут 80 років, але «таких» мишей не бачили». Як село на лінії фронту готується до зими

«Зима у східних степах України приходить із неминучим похолоданням. Вітер, що дме скрізь пошкоджені будинки, вибиті вікна, пробираючи тебе до кісток – здається, що це назавжди». Так розпочинає свій репортаж The New York Times зі сходу Харківщини, зруйнованої російськими окупантами.

Але до зими ще кілька днів.

Для кількох сімей, які живуть у низці зруйнованих сіл уздовж колишньої лінії фронту поблизу міста Ізюм, ці короткі осінні дні – все, що залишилося для підготовки до зимового виживання.

Села Топольське, Мала Комишуваха, Бражківка та Сулигівка були спустошені безперервними артилерійськими обстрілами та авіаударами після того, як Москва розпочала повномасштабне вторгнення на початку минулого року.

Сім'ї, які повернулися після звільнення Україною цих територій, не мають базових зручностей, таких як електро-, газо- та водопостачання. Тому вони готуються до тривалих холодів, запасаючи найнеобхідніші припаси: їжу, воду та дрова.

Холодного листопадового дня Віктор Каліберда, один із чотирьох мешканців Сулигівки, пішки йшов до пункту збору дров у сусідній Бражківці. Не маючи машини, він сподівався, що хтось із сусідів допоможе йому довезти до дому «гуманітарку», яку роздають волонтери.

Дрова необхідні для того, щоб пережити зиму, але в лісах, які все ще заміновані, збирання цього життєво важливого палива може бути смертельно небезпечним. Вирощування та зберігання продуктів харчування також є критично важливим.

За кілька хвилин їзди, у селі Мала Комишуваха, Олександр Кокович святкує свій 58-й день народження. Його дружина, Галина Івлєва, приготувала качку, картоплю та салат.

Минулу зиму вони пережили з генератором, але він зламався. Їхній день закінчується із заходом сонця, який тепер приходить дедалі раніше. Воду для чаю та їжі вони нагрівають на газовій плиті.

Попереду на наших співгромадян чекає складне випробування, пов’язане з накопиченням і зберіганням ресурсів, проявом наполегливості та віри, які допоможуть їм пережити прийдешні холодні дні та ночі.

Поки що вони самі по собі. Все, здається, потребує ремонту. Земля під лініями електропередач має бути очищена від мін, перш ніж їх відновлять. Потребують ремонту газові труби. Пошкоджені дахи та вікна гостро потребують брезенту, пластику та листів заліза.

Руйнування цих сіл відбулося не вперше. Вони були розбиті під час Другої світової війни, коли лінія фронту прокотилися ними.

Місцеві мешканці, в свою чергу, використовують Другу світову як барометр своїх нинішніх жертв. Військові історії, що передавалися від покоління в покоління, тепер служать порадами для виживання.

У Сулигівці пан Каліберда та його друг Женя живуть за декілька хвилин ходьби один від одного, повз знищену сільськогосподарську техніку, розмальовану російськими графіті, та будинки, що заросли чагарниками. Щоб заробити гроші, вони продають металобрухт, яким тепер завалене їхнє село. Щоб скоротати час, вони п'ють.

Дні стають коротшими, тепло все більш примарним, а звуки мишей, що повзають усюди, заважають спати.

Навіть коти потребують тепла і турботи. Вони слугують першою лінією оборони у боротьбі з навалою мишей, небаченої з часів Другої світової війни.

«Люди живуть тут 80 років і не бачили «таких» мишей», – каже  Віталій, місцевий житель, який допомагає колоти дрова в селі Топольське.

Старі мешканці навколишніх сіл потребують допомоги у побутових справах від тих, хто повернувся, або тих, хто залишився під час російської окупації.

Сусіди допомагають один одному з фуражем, дровами, пасуть тварин; вони обмінюються тактикою боротьби з мишачою навалою.

«На цій вулиці ми пережили окупацію як одна сім'я», – каже  66-річна Люба Нілабович, одна з небагатьох мешканок Топольського.

Віталій зі своїм мотоциклом і коляскою дуже потрібний у Топольському в цю пору року.

Він і його друзі – майстри на всі руки. Вони їздять сільськими дорогами, перевозять дрова та бензопили, затьмарені руйнуваннями війни та наближенням зимових холодів.

Візуал: Еміль Даке

Джерело: The New York Times

Переклад: Олександр Груздєв, для «Главкома»