Настав час українізувати військову допомогу США
Україна перебуває у кривавому протистоянні з Росією. Це не повинно було стати потворною війною на виснаження – коли російські війська вдерлися минулого року, майже ніхто не очікував, що Україна протримається так довго, не кажучи вже про те, щоб утриматись на ногах. Менш ніж за два роки західні уряди надали Україні понад $80 млрд військової допомоги. Разом з навчанням, ця матеріальна підтримка була спрямована на створення сучасних українських збройних сил, здатних здійснювати динамічні маневри загальновійськовими засобами, що вимагає тісної координації дій бронетехніки, піхоти, артилерії та авіації.
Але західний військовий вишкіл виявляється почасти недієвим. Зокрема, американські військові, як провідний постачальник підтримки українським силам, повторюють помилки Афганістану та Іраку. Замість того, щоб пристосувати методи та цілі навчання до реалій поля бою в Україні, американська бюрократія діє так, ніби українці ведуть звичайну війну в американському стилі.
Зростає розуміння того, що цей вишкіл не відповідає реаліям. Спостереження, у тому числі на тренувальних базах в Європі та в зоні бойових дій в Україні в рамках дослідницького проєкту «Мінерва», що фінансується Міністерством оборони США, вказують на більш фундаментальний недолік: інструктори НАТО і зокрема США прагнуть навчити українських солдатів воювати так, як воюють американські солдати. Опитані нами українські солдати знаходять цінність в американських тренуваннях і бойових навчаннях, але розчаровані американською військовою доктриною і навчальними підходами, які спрямовані на маневр. Збройні сили України воюють в умовах російської (а тепер і української) безперервної глибокої оборони, що виходить за рамки досвіду більшості американських інструкторів.
Перебудова вишколу українців: вміння слухати та гнучкість
Досвідчений офіцер британської армії протиставив американському підходу свій власний: «Наші навчальні курси стали більш дієвими, тому що ми почали прислухатися до українців і співпрацювати з ними... Вони змусили нас оновити нашу власну доктрину, навчання і посібники щодо того, як вести сучасну війну». Британський офіцер прийняв той факт, що більшість українських солдатів, яких він тренує, мають великий досвід ведення окопної війни та стикалися з артилерією і бронетехнікою без того захисту, який надає перевага в повітрі – це той бойовий досвід, якого сьогодні не має жоден американський солдат. Таке вміння слухати та гнучкість британських військовослужбовців не є чимось новим. Наші минулі польові дослідження та інтерв'ю в Африці показали, що більшість піхотинців воліють проходити підготовку у британців, тому що вони прислухаються до їхніх проблем і гнучко підходять до викладання тренувань і військових навчань, які відповідають реаліям їхньої армії, замість того, щоб змушувати їх наслідувати британські зразки.
Коли спостерігаєш за українськими солдатами як на полігонах США і НАТО, так і поблизу лінії фронту в Україні, стає очевидним, що американські навчальні програми часто є недієвими. Багато американських тренувальних програм вчать українців воювати в найбільш просунутих різновидах спільнодії родів військ. Цей спосіб ведення бойових дій полягає в концентрації вогневої потужності на вирішальних точках поля бою для здійснення серії динамічних ударів по позиціях противника і створення буремної ситуації, що погіршує становище ворога, і з якою ворог не може впоратися.
Сучасні підходи до навчання дають корисні навички та окреслюють правильну тактику і маневри для досягнення успіху на полі бою. Але українські військовослужбовці часто кажуть нам, що час витрачається на абсурдно довгі презентації в PowerPoint, які містять марну інформацію. Вони не хочуть тренуватися для ідеальної військової ситуації. Українці потребують порад і навичок, які відповідають їх власним військовим обмеженням (наприклад, браку авіації) і реаліям поля бою (наприклад, великій кількості безпілотників, глушіння і т.д.). Російські війська побудували 800 кілометрів оборонних рубежів з «божевільною» кількістю мін – до «п’яти мін на квадратний метр», що, згідно зі звітом RUSI, «включало встановлення двох протитанкових мін разом – одна над одною – аби компенсувати зменшення щільності тим, щоб гарантовано знерухомлювати транспортні засоби одиничними мінними вибухами». Це обмежило здатність українців швидко просуватися вперед, оскільки операції з розмінування доводиться проводити під обстрілами, що призводить до того, що в середньому за день вони просуваються на 90 метрів.
Розчарування величезне – як запитав нас в інтерв'ю один український генерал: «Як ви очікуєте, що ми зможемо провести успішний контрнаступ, коли ваші (американські) військові не мають ні доктрини, ні досвіду для того, з чим стикається наша армія?».
Еластична оборонна позиція дозволяє російським військам поглинати українські наступальні дії, які проривають початкові рубежі. Щобільше, наші спостереження вздовж лінії зіткнення вказують на складність зосередження сил для маневру. Важка артилерія в поєднанні з розвідкою, спостереженням і розвідкою за допомогою безпілотників вимагає розосередження сил з обох боків, але не руйнує оборонні лінії. Цей глухий кут на наземному рівні в поєднанні з мобільною протиповітряною обороною, яка позбавляє сухопутні війська значної підтримки з повітря, змушує українців пристосовуватися до децентралізованих процесів прийняття рішень аж до рівня взводу. Досягнення в галузі радіоелектронної боротьби роблять комунікацію навіть на цьому рівні складнішою. Маневр зі спільнодією родів військ вищого рівня в цьому середовищі потребуватиме тактичних і технологічних інновацій.
Скарги українців нагадують нам проблеми, які ми бачили в Іраку та Афганістані. Американці добре вміють навчати солдатів бути схожими на нас, перетворюючи їх на іноземні версії американських солдатів. Але при цьому ми створюємо «армії Фаберже». Наприклад, українська 47-ма механізована бригада на початку червня вела в бій біля Малої Токмачки десятки бронетранспортерів «Бредлі» американського виробництва і танків «Леопард» німецького виробництва і невдовзі втратила 25 машин і танків. Українці проводили маневри в стилі НАТО в умовах бойових дій, де вони захопили територію, але не мали повітряних сил для захисту своїх новопридбаних позицій від гнучкої російської оборони, яка швидко охопила цю територію.
Один український солдат написав у соціальній мережі, що його підрозділ був розчарований під час тренувань з американськими військами в Німеччині. Американська програма підготовки розвідників ігнорувала їхній бойовий досвід і навчала їх елементарних стандартів армії США, хоча вони просили допомоги щодо включення дронів «Мавік» і цифрових карт у свої бойові операції. Це розчарування збігається зі спостереженнями, зробленими нашою дослідницькою групою. Американські програми допомоги у сфері безпеки часто жорстко просувають американський спосіб ведення бойових дій. Деякі західні військові інструктори віддають перевагу статус-кво замість того, щоб оновлювати та впорядковувати навчальні програми на основі відгуків українців про їхні військові умови. Багато українських солдатів, з якими ми спілкувалися, дедалі частіше вважають, що американська допомога є недостатньо насущною через ставлення інструкторів до неї як до «звичайної справи».
Як українізувати безпекову допомогу
Легко звинуватити в тому, що контрнаступ застопорився, військове і політичне керівництво України. Реальність набагато складніша. У матеріалі журналу Еconomist генерал Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України, зазначив, що конфлікт набуває «позиційного характеру», схожого на «окопну війну» 1914-1918 років, що вимагає «нових і нетривіальних підходів до порушення військового паритету з противником».
Допомогти Україні досягти інноваційного прориву на полі бою шляхом маневру означає дві речі. По-перше, велика бюрократія повинна прислухатися до перевірених у боях українських військових. Це означає, що інструктори США і НАТО мають вести діалог з українським командуванням для створення гнучких планів вишколу, які імітують поточні умови на полі бою, заохочуючи нововведення. По-друге, інструктори США і НАТО повинні бути готові співпрацювати з різними неурядовими організаціями та волонтерами, які забезпечують суттєвий вишкіл і надають як летальну, так і нелетальну допомогу. Більшість українських підрозділів на фронті отримують медикаменти та тренування з цих неурядових джерел. Крім того, більшість обладнання в ряді категорій – від бойових дронів до повнопривідних вантажівок – на фронті надходить від приватних донорів, а не від Міністерства оборони України.
Навчальні програми мають бути «українізовані» шляхом включення українських бойових інновацій. Наприклад, українські війська використовують видозмінені комерційні, готові до використання безпілотники для покращення точності артилерійського вогню та для розмінування російських окопів. Жоден американський військовий підрозділ не має такого бойового досвіду. Американські радники повинні навчити українців воювати тією армією, яку вони мають, а не дзеркальним відображенням самих себе. Інструктори повинні готувати їх до війни, яку вони ведуть насправді, а не до війни, яку уявляє собі Пентагон. Війна, яку зараз ведуть українці, – це війна, в якій велика кількість дешевих безпілотників забезпечує місцеву розвідку, спостереження і рекогностування, а концентрація сил стає вразливістю на полі бою для обох сторін.
Більш реалістичний підхід до підтримки українських сил передбачав би тіснішу відповідність між типом і темпами постачання озброєнь та реальними умовами на полі бою. Якби, наприклад, сили 47-ї механізованої бригади України застосували свою підготовку на бойових машинах «Бредлі» і танках «Леопард» невдовзі після контрнаступу восени 2022 року, російські війська не мали б переваг дієвої оборони. Тоді українські війська могли б використати вразливі місця російських рубежів, не знекровлюючи та не виснажуючи себе у спробах закріпити здобутки. Але на той час, коли вони застосовували цю тактику і використовували нову техніку, російська оборонна позиція зробила це вкрай небезпечним.
Один український військовий так висловився в інтерв'ю щодо невідповідності між підготовкою США і НАТО та реаліями, з якими вони стикалися: «Навчання повинні бути гнучкими відповідно до ситуації на полі бою... До типових завдань, таких як штурм ворожих окопів і бункерів у лісосмугах, мають бути внесені численні поправки». Він додав, що військові радники повинні проводити тренінги про те, «як швидко вибудувати оборону на щойно захоплених ворожих позиціях, щоб захиститися від ворожої контратаки з бронетехнікою і піхотою... бо війна швидко змінюється. Наприклад, дрони-камікадзе замінили ПТРК (протитанкові керовані ракети) ближнього радіуса дії». Усі ці приклади дають можливість військовослужбовцям США і НАТО оновити та українізувати свої плани підготовки для похмурого поля бою XXI століття, яке характеризується окопами, безпілотниками, артилерією і щільними шарами мін.
Однак іноземна підтримка Збройних сил України є заручником політичного календаря, тоді як сили з обох сторін перейшли до війни на виснаження. Українці, які набувають досвіду в цьому середовищі, можуть багато чому навчити своїх західних інструкторів, наприклад, як координувати піхоту, вогонь прямим і непрямим наведенням та інші спільні дії для збільшення дальності та живучості. Українці, за якими ми спостерігали, використовують дані, отримані з безпілотників, що протистоять російським засобам радіоелектронної боротьби, в процесі прийняття рішення про націлювання, який є набагато швидшим, ніж відомо більшості інструкторів, з якими ми зустрічалися.
Зима наближається: 2024 рік і далі
Отримання переваги на наступному етапі війни також дає можливість Сполученим Штатам і союзникам по НАТО покращити якість української армії, щоб втілити в життя бачення генерала Залужного. На думку офіцера української армії, Захід повинен зробити наголос у навчанні «на офіцерів, тому що саме вони фактично впроваджують уроки, отримані на полі бою. Але особовий склад командирів взводів і молодших офіцерів зазнає великих втрат, тому має бути стійка система їх заміни». Таке виснаження означає, що Заходу необхідно посилити підготовку і розвиток програми розвитку молодшого командного складу «Операція Інтерфлекс», яка з 2022 року випустила лише близько 250 бойових командирів.
Таке освітнє зосередження на розвитку якості українських лідерів на нижчих рівнях – це один з неескалаційних і простих способів, у який Сполучені Штати та їхні союзники могли б зробити великий внесок у модернізацію і професіоналізацію українських Збройних сил.
Наприклад, український офіцер зазначив, що «командирами батальйонів зараз є колишні командири рот, які пережили початок повномасштабного вторгнення; але менш як два роки – це занадто малий термін для того, щоб офіцер перейшов з рівня роти на рівень батальйону і вище, тому ці офіцери повинні проходити більш тривалий та глибокий вишкіл». З огляду на те, що багато експертів вважають, що прийдешня зима створить патову ситуацію, сили США і НАТО могли б провести стислі навчальні курси з мистецтва і науки війни для українських офіцерів і сержантів нижчої ланки. Це забезпечило б їх інструментами та основами для застосування концепцій військового планування, таких як процес прийняття військових рішень, для армії, яку вони мають, щоб вони могли адаптувати свою тактику і системи озброєння швидше, ніж російські війська.
Більш того, якщо українці кажуть, що західна тактика дій малих підрозділів не є актуальною та дієвою, ми повинні розв'язати цю проблему. Для того, щоб інструктори могли впевнено і компетентно викладати українізований матеріал, має існувати організація, яка займається цією справою, а це вимагає налагодження особистих стосунків з силами-партнерами.
На жаль, 4-та бригада сприяння силам безпеки на базі Форт Карсон не має завдання допомагати українським силам, хоча Європа входить до зони її відповідальності. Цей підрозділ складається з професійних радників, які зосереджені на вдосконаленні партнерських сил дієвими способами, які не під силу силам спеціальних операцій і звичайним підрозділам. Такі спеціалізовані армійські радники забезпечують ідеальне поєднання гнучкості, досвіду і компетентності для оцінки та виявлення інституційних проблем в українській армії, і вони можуть бути залучені до ширшої західної навчальної діяльності. Доручення 4-й бригаді сприяння силам безпеки заповнити прогалини в західних тренувальних практиках та інституційних проблемах українських збройних сил стало б важливим кроком на шляху до тактичного і технологічного прогресу, якого потребує Україна.
Сполучені Штати вклали величезні військові ресурси в Афганістан та Ірак. Ми припустилися помилки новачка. Ми уявили, що американський спосіб ведення війни є універсальним. Після двох десятиліть такої наївності, давайте не будемо повторювати цю помилку в Україні. Продуктивніше допомагати українцям вести ту війну, яку вони ведуть, а не ту, яку ми хочемо або сподіваємося, що вони вестимуть у майбутньому.
Джерело: Modern War Institute
Переклад: Дмитро Івахнюк
Коментарі — 0
